11 червня архиєпископ Львівський Мечислав Мокшицький розповів про перебіг зустрічі у Варшаві 2015 року представників Католицької Церкви в Україні та Польщі, за підсумками якої 9 червня 2015 року ухвалено Комунікат.

— У десяту річницю спільного Пастирського послання єпископів УГКЦ і РКЦ Польщі з нагоди акту взаємного прощення і примирення Глава УГКЦ, Верховний архиєпископ Святослав Шевчук звернувся з проханням до Конференції єпископату Польщі, аби урочисто відзначити цю дату; однак голова Конференції архиєпископ Станіслав Ґондецкі разом із Радою Конференції обмежилися приватною зустріччю, на яку було запрошено також мене, — сказав митрополит Мокшицький.

— На цій зустрічі, яка відбулась увечері 8 червня у секретаріаті польського Єпископату, взяли також участь заступник Голови католицького Єпископату Польщі архиєпископ Марек Єнджеєвскі, Верховний архиєпископ УГКЦ Святослав Шевчук і греко-католицький архієпископ Іван Мартиняк із Польщі. Архиєпископ Ґондецкі пояснив: причиною відмови в урочистому відзначенні стало те, що згаданий акт примирення тоді відбувся без участі Римсько-Католицької Церкви в Україні, й не видно його зримих результатів і плодів. Як 10 років тому, так і після підписання спільної декларації з нагоди 70‑х роковин Волинської трагедії.

Зі свого боку, я зазначив: наслідком чергового акту про примирення, що його тодішній Глава УГКЦ кардинал Гузар підписав разом із тодішнім Примасом Польщі кардиналом Ґлємпом, стало те, що коли наші монахині, сестри-кармелітки звернулися до кардинала Гузара з проханням повернути їм монастирське приміщення у Львові, то він їм відмовив. Ще гірше, кардинал Гузар поставив їм умову перейти на східний обряд. Якщо не хочуть, то прохання не буде вирішене. Ще один «плід»» примирення: кардинал Гузар пообіцяв кардиналу Яворському (це також зазначено на письмі), що коли влада передасть УГКЦ у користування храм св. Казимира у Львові, тоді він передасть РКЦ семінарський храм Матері Божої Громничної (Стрітення Господнього), що поряд із Митрополичою курією РКЦ. І, звісно, також не дотримав слова. 2007 року храм св. Казимира передали греко-католикам, а тим часом святиню Божої Громничної досі не повернено римо-католикам. Також досі не вирішено справи з поверненням храму Різдва Пресвятої Діви Марії в смт. Комарно Городоцького району Львівської області, де римо-католики змушені збиратися на молитви на цвинтарі. Причина цього передусім у  відсутності доброї волі. На жаль, доведеться це вважати дискримінацією Церкви римського обряду Українською Греко-Католицькою Церквою. Навіть нема спроб попросити вибачення за захоплені греко-католиками латинські храми. Адже мова не тільки про згадані два храми, а й про решту захоплених святинь. Архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор Возьняк і Верховний архиєпископ Святослав Шевчук далі пояснюють, що, згідно з українським законодавством, храми є власністю релігійних спільнот, а не Курії чи єпископа. Мовляв, хай спільнота звертається до місцевої влади, аби отримати храм, а тоді вже просить єпископа прислати священика.

У відповідь на такі виправдання митрополит Мокшицький сказав: «Уявіть собі, якби я хлопчиною пішов до сусідів і забрав їхній велосипед, бо мають два або чомусь на них не їздять, і запитав у своєї мами, куди їх поставити: в гараж чи до комори. То мама би одразу запитала: де ти, сину, взяв цього велосипеда? Тоді я би швидше його відвіз назад, ніж привіз. Що з того, що я набув річ, але звідки вона взялася в мене? Хіба можна потурати злодійству, посяганню на чуже, коли боремося з корупцією і т.д.? Мусимо про це говорити, якщо хтось у Церкві цього не усвідомлює. Під час зустрічі у Варшаві я запитав, чи коли-небудь Синод Єпископів УГКЦ або пастирі сказали церковним спільнотам, що вони неправильно вчинили, забравши храми, які є власністю Римо-Католицької Церкви, і що таке привласнення є гріхом та що такі вірні не можуть приступати до Святих Таїнств? Греко-католицький єпископ пояснює, що священик у Комарно не хоче повернути святиню римо-католикам, але ж у Церкві є відповідні кари за непослух. Не тільки переведення настоятеля до іншої парафії».

Архиєпископ Мокшицький також пояснив, що РКЦ не просить про передачу їй храмів, а лише домагається повернення своїх святинь. Далі він навів приклад, коли в Польщі РКЦ передала греко-католикам під катедри костел Серця Ісуса в Перемишлі та костел св. Вінцента у Вроцлаві. «Нема виправдання, що колись на теренах Львівської архидієцезії була Польща, а тепер Україна. Церква має свої закони. Ця римо-католицька дієцезія ніколи не зникала. Вона існувала навіть за часів комуністичної влади, адже Святіший Отець Йоан Павло ІІ лише відновив церковні структури. Тут служили священики, був єпископ Ян Ценський. Подібним чином домініканці, францисканці чи УГКЦ мають свою власність також у Польщі, Аргентині, Франції, Італії, інших державах, і ніхто в них там цього не забирає, не захоплює. Львівська дієцезія може мати реколекційний Дім у Києві, й ніхто нам не забере, якщо це наша власність. Греко-католики не мали права забирати наші храми. То не влада їм дала наші святині, а вони використали владу для себе — пояснюючи, що вони не хотіли, щоби ці храми взяли православні чи протестанти, або щоб храми руйнувалися. Якщо таким чином прагнули врятувати латинські святині, то чому не запитали нас, чи ці храми потрібні римо-католикам? Якщо ні, то дозвольте нам ними користуватися. Тоді все було би в порядку».

Архиєпископ Мечислав Мокшицький учергове зазначив: «Нині латинська Церква в Україні не є польською, однак ми — спадкоємці спадщини Церкви у Польщі. Разом із тим, Церква в Польщі не може залагоджувати наші справи без нас. Маємо шерег підписаних декларацій про примирення, але знищились, на жаль, не бачимо їхніх вагомих плодів. Бажаю, щоби наступні наші спільні кроки не залишилися порожніми слова. Маємо добрі стосунки між українцями і поляками, римо-католиками і греко-католиками в Тернопільській, Івано-Франківській, інших областях. Прагнемо і просимо одні одних, щоби стосунки між двома Церквами в Україні поліпшилися та було нарешті врегульовано справи, пов’язані з поверненням храмів. Мусимо через молитву, партнерські стосунки між парафіями, інші шляхи зближувати два сусідні народи. Римсько-Католицька Церква і Українська Греко-Католицька Церква покликані стати натхненниками такого зближення і примирення поляків та українців. Але це має відбутися в правді. Вважаю, що важливим є залучити до такого діалогу також і православні спільноти».

За матеріалами: Львівська архидієцезія РКЦ в Україні

Джерело: CREDO