Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ІІ тижня Великого Посту

На перший погляд, притча про негідних працівниках у винограднику говорить про кару Божу: за убивство сина господар виноградника «лютих люто вигубить». Ну так, за приречення Христа на смерть царство Боже було відібране у юдейського народу, у синагоги, і дане Церкві, до якої входять усі народи.

Однак потрібно зазначити дві речі. По-перше, символом Вибраного народу є виноградник. І це не виноградник покараний, не виноградник знищений. Зміна стосується тих, хто його обробляє. Отже, притча стосується тільки керівників Вибраного народу, а не самого народу.

По-друге, слова «лютих люто вигубить» каже не Христос, а первосвященики і фарисеї. То вони є керівниками Вибраного народу. Тимчасово не усвідомлюють, що мова про них, що вони самі на себе видали вирок.

Одначе Бог сам ніколи цього остаточного вироку не визнав. Так, як не визнав і того вироку, що його первосвященики видали на Ісуса. Бог не завжди мусить визнавати людський суд, то людина має прийняти рішення Бога. А вирок, який видали на себе фарисеї з первосвящениками, ніколи на них не буде виконаний.

Перше читання, з книги Буття, дає нам у цьому розумінні додаткове світло. Брати Йосифа хотіли вбити його із заздрощів, бо то він був улюбленим сином їхнього батька, Якова. Але книга Буття показує, що вони, хоч і винні, ніколи не були покарані. Їхній брат Йосиф їх простив.

Тим більше Страсті і смерть Христа Господа нікого не звинувачують, а лише спасають вірних від кари. І закликають нас бути готовими простити всіх наших братів, які провинилися перед нами.