Роздуми над Словом Божим на четвер ХІІ Звичайного тижня, рік ІІ

Владу над усім світом здійснює Бог. Христос міг навчати людей як «той, хто має владу», бо Він чинив волю Бога. І найважливішим Його вченням було те, що Бог це Отець, що Він має Сина, і що воля Отця — аби через свого Сина вчинити людей синами Божими.

Правильно здійснює свою владу той, хто будує мудро. Христос пояснив це у притчі про будування на скелі та на піску. В Палестині й довколишніх краях не було важко знайти для нового дому якесь місце, щоби ставити будівлю на скелі. Скеля це найліпший фундамент, надійний і тривкий.

Чинити волю Божу — ось фундамент, на якому ми маємо будувати. Не так важко нам, людям віруючим, знати волю Бога. Достатньо хоч би повернутися до слів Христа із Нагірної проповіді, які ми читали по храмах останніми днями. Однак важче дається нам та мудрість, яка розпізнає, що тільки воля Божа надійна й безпомилкова. Інакше кажучи, тільки виконання того, що було сказане у Нагірній проповіді становить реалістичну й перспективну програму життя. В історії християнства було і є, на жаль, багато таких, хто сприймає вчення з Нагірної проповіді як прекрасне й високе, але нереальне, неможливе для того, щоби звичайний пересічний християнин міг його виконати. Ну, можливо, це доступне для деяких, найбільших святих…

Інакше кажучи, у наше церковне мислення вкрадається спокуса будувати не на вченні Нагірної проповіді, а на власних принципах, задумах, ідеях, планах і засобах. Усе, вочевидь, в ім’я Бога, для блага Церкви. Але Христос навчає, що навіть якби то були найпрекрасніші проповіді, справи, дивовижні чуда, але не поєднані з виконанням волі Бога, то вони не мають цінності для того, хто їх чинить. Наприклад, якби хтось в ім’я Бога зцілював, але робив це без внутрішньої, особистої єдності з духом Христа, то користь від цього мав би зцілений, але не цілитель.

Перечитаймо ще раз Нагірну проповідь і подумаймо: чи ми віримо, що тільки тоді, коли будуватимемо на тому, чого навчав Ісус, наші діяння матимуть гарантовану Богом тривкість? Якщо так, то поводьмося щодо кожного тільки так, як би ми хотіли, щоби поводилися з нами, тобто трактуймо кожну людину як самого себе (пор. Мт 7, 12), і це ж саме застосовуймо до наших неприятелів (пор. Мт 5, 44). Навіть думка про вчинення чогось поганого своєму ближньому, а особливо якщо він слабший, нехай не виникає у нашому серці (пор. Мт 5, 27-30). Кожне наше слово є надійніше за найвищу присягу (пор. Мт 5, 33-37). Відповідаймо на кожне людське прохання відповідно до наших можливостей, а не відповідно до нашої оцінки, чи хтось на це заслуговує, і навіть агресію сприймімо як волання про допомогу (пор. Мт 5, 38-42). Нічого не чинімо напоказ перед людьми, але робімо все з огляду на любов Отця Небесного (пор. Мт 6, 1). Довіряймо Богові як батькові, й тому не громадьмо собі скарбів на землі (пор. Мт 6, 19) і не переймаймося страхами за майбуття (пор. Мт 6, 34). Зрікаймося засуджування будь-кого, і залишмо суд Богові Отцю (пор. Мт 7, 1), і так далі…