Роздуми над Словом Божим на середу ХХХІІІ звичайного тижня, рік ІІ

          Сьогоднішня притча — алегорія відходу і повернення Господа. Він відійшов через свою Смерть, Воскресіння та Вознесіння, і повернеться в день суду, щоби нас спасти. Це дві межі, в яких міститься людська історія. Посередині знаходиться Його час, або по-іншому, час нашої подорожі. Нас у цю подорож вислано, аби й ми могли пройти ту саму дорогу, що й самарянин: «Іди і ти роби так само»(Лк 10, 37).

          Перед Вознесінням учні ставлять Ісусові своє останнє питання: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» Відповідаючи, Ісус каже, щоб вони не звертали уваги на час, але від цієї пори стали Його свідками «аж до краю землі» (Діян 1, 7нн). Це означає, що вони мають ставати, як Він, бути милосердними, як Отець. Отримана міна служить для збагачення не перед людьми, але перед Богом. Промишляння нею означає не пожадливе громадження, але щедре давання (пор. Лк 12, 13 нн).