У Велику Суботу можна побачити предивне явище. А саме те, як Вселенська Церква перетворюється на Церкву — скажемо так — святої ковбаси і благословенного яйця. Як це можливе? І які з цього випливають висновки для нас?

Хочу звернути увагу на справу, яку би можна визнати веселою і спустити на гальмах мовчання, але я особисто маю враження, що варто поглянути на «проблему свяченинки» у ширшому контексті. Спробуймо замислитися, що відбувається з католиками у Велику Суботу.

Щороку одна й та сама картинка. Люди приходять до храмів святити їжу. Красива традиція. Кошички, наповнені смаколиками, що їх ми у неділю ставимо на своїх столах. Розпочинається обряд благословення. Священик промовляє почергові слова, і на наших очах «діються чуда». Він благословляє ковбасу і м’ясо — люди хрестяться. Він благословляє яйця — те ж саме. Я стою, дивлюся і мовчу. Інколи тільки сміюся собі тихенько, попід ніс. Люди-ковбаси і люди-яйця. Отакий католицький фольклор. Усім, хто почувається невпевнено під час обряду освячення страв, раджу інструкцію, підготовлену Матеушем Охманом. Має допомогти.

" У Велику Суботу під час освячення страв ти почуєш такі слова:

(і тоді пам’ятай про кілька речей)

Священик або диякон підносить руки і промовляє:

Господи Ісусе Христе (…), Хлібе живий, який зійшов із неба і даєш життя світові, благослови (†) цей хліб і всіляку святкову випічку…

(НЕ РОБИМО ЗНАКУ ХРЕСТА НА СОБІ, БО МИ НЕ ВИПІЧКА)

Агнче Божий, Ти переміг зло і обмив світ із гріхів, благослови (†) це м’ясо, ковбаси і всілякі страви…

(НЕ РОБИМО ЗНАКУ ХРЕСТА НА СОБІ, БО МИ НЕ КОВБАСА)

Христе, наша надіє і воскресіння… поблагослови (†) ці яйця…

(НЕ РОБИМО ЗНАКУ ХРЕСТА НА СОБІ, БО МИ НЕ ЯЙЦЯ)

Знак хреста робимо тільки тоді, коли всі будемо кроплені святою водою.

Але навіщо я про це пишу? Моя мета — не висміяти тих, хто не знає, коли у церкві на молитвах хреститися. Така зловтіха не мала би сенсу. Однак мені здається, що цей приклад є проявом набагато серйознішої проблеми: нашої часто бездумної участі у літургії та інших подіях, що відбуваються в церковних стінах. Такий собі конвеєр. Ми приходимо, робимо своє, нас це якось і не зачіпає зовсім, потім виходимо, і все. Кінець. Живемо далі, ніби нічого не мінялося.

Чи дасться це змінити? Інколи добрим є послухати традиціоналістів. Я часто з ними дискутую, в багатьох справах ми не погоджуємося, але слід визнати, що одна їхня інтуїція є влучною: Свята Меса і взагалі контакт із Богом є неймовірною тайною. І щоби дозволити Йому увійти в наше життя, ми маємо підходити до того що відбувається у церкві, буде уважно. Таємницю неможливо зрозуміти, якщо не намагатися вникнути в неї.

Міцно застрягли у моїй пам’яті слова о. Войцеха Дудзіка ОР, вимовлені кілька років тому на одній із ранкових студентських Святих Мес у домініканців, у Кракові. Була сьома година ранку, отож більшість учасників літургії ще як слід не прокинулися. Отець тоді поставив такі питання: чи те, що відбувається під час Євхаристії, нас іще дивує і застає зненацька? Чи нас узагалі порушує той факт, що за мить Всемогутній Бог прийме на наших очах вид крихкої облатки? Чи ми усвідомлюємо чудо, свідками якого стаємо? Ці слова постійно повертаються до мене.

Це, власне, є тим, чого ми всі потребуємо. Увага і здивування. Захват. У літургійному календарі все повторюється. Щороку ті самі свята. На кожній Святій Месі ті самі слова. Така логіка і ритм життя у Церкві можуть сприяти знеціненню того, що надзвичайне, і постанню звичайної нудьги. Але чи так станеться, залежить тільки від нас.

Віра народжується від слухання. Аби почути Бога, треба уважно слухати. Тільки тоді ми надаємо Йому простір для діяльності. Він не робить нічого всупереч нам, тому чекає на нашу співпрацю. Бути, слухати Його Слова і — як каже Папа Франциск — дозволити Йому нас здивувати. Цього я бажаю собі і вам усім. Бог може робити чуда. Пасхальна ніч цьому підтвердженням.

Воскресіння є благодаттю, якої ми не мусимо заслужувати. Вона дана нам задармо. Але якщо не хочемо, щоби знову справдилася приказка «свято, свято і по святі», якщо хочемо, щоби ця благословенна ніч нас насправді змінювала, то почнімо уважно слухати те, що Він до нас говорить:

«Пробудися, сплячий, і постань із мертвих, і тобі засяє Христос».

Пьотр Жилка, deon.pl

Джерело: CREDO