Чужі знайомі, які розділяють з нами все наше рідне - 20 Жовтня 2012

Меню сайту

Настоятель Римо-католицької парафії св. Валентина в м.Калуш

Оголошення

Святий
Іван Павло II,
Кароль Юзеф Войтила (1920–2005)
— 264 Папа Римський.
Останні слова Івана
Павла ІІ.:
" Не бійтеся!
Це час сприятливий, час надії та відваги".
"Дозвольте мені вирушити до дому батька".

Шановні відвідувачі,просимо реєструватися на сайті.

Зареєстровані користувачі мають доступ до всіх сторінок сайту.

УВАГА!!!

"Радіо Марія" можна слухати на сторінці "Радіо Ватикан"

Міні-чат

Головна » 2012 » Жовтень » 20 » Чужі знайомі, які розділяють з нами все наше рідне

19:55 Чужі знайомі, які розділяють з нами все наше рідне
Місце, де проживаємо і речі, якими користуємося з часом називаємо рідними. Ми легко звикаємо до предметів, що користуємося і теж їх називаємо рідними, а що робиться з людьми, які розділяють з нами все наше рідне? Ранком багато людей спішать на роботу, беручи свій транспорт: хто авто, хто автобус, хто маршрутку, хто метро чи поїзд. Кожного дня в той самий час, те ж саме місце і … переважно ті ж самі люди. Звикаєш до цього ритму життя, до місця твоїх пересадок і поволі непомітно також починаєш звикати до лиць постійних людей. Ти звикаєш до всього і ці обличчя з часом стають знайомими обличчями. За ними спостерігаєш, починаєш вивчати їхні особливості, потім впізнаєш серед інших і звичайно приходить мить першого особливого погляду. Саме тоді, коли погляди зустрічаються і затримуються на якусь мить, і коли виникає бажання легко кивнути головою, мовляв: ми вже знайомі і тебе радий бачити, саме тоді починається тихе знайомство, яке мабуть і залишиться на рівні далекого знайомства. Але тепер це вже не дві далекі людини, що стоять поруч, зустрічаються постійно в одному ж тому транспорті, живучи в одному місті і розділяючи цей самий стиль життя. Одного дня ти зауважуєш, що щось не так, щось змінилось. Усвідомлюєш, що не має одного із "далеких знайомих” і тривожно запитуєш самого себе: чи часом чогось не трапилось? Наступного дня на зупинці шукаєш поглядом "далекого знайомого” і зауважуєш, що не тільки ти сам затужив через відсутність "одного з нас”. Коли твій погляд знаходить відсутнього і зустрічається поглядом, то крім вже звичного кивка з’являється усмішка, яка промовляє сама собою: "я радий тебе бачити”. У відповідь отримуєш також усмішку: "Я також. Все ок”. Двері відкриваються і кожен виходить на своїй зупинці, продовжуючи свій хід життя. Великі міста – це велике скупчення людей, які живуть разом, але водночас окремо, які допомагають один одному взаємно, не усвідомлюючи цього, які живуть в одних і тих же будинках, але не відчувають, що живуть під одним і тим самим дахом. У цьому суспільстві є багато чого, що нас віддалює однин від одного, але попри все є ще багато чого, що зближує один до одного. Адже, жити в єдності – це наша людська природа і наше Божественне покликання.
1 2 3 4 5 Переглядів: 510 \| Додав: Крок69 \| Рейтинг: 0.0/0