 
Одного разу святий Домінік признався своєму учителеві Дон Боску, що має сильне бажання стати святим. Але не знає, що має робити, як повинен поводитися. Дон Боско сказав: „Найперше будь веселим. Що тебе непокоїть і перешкоджає тобі бути спокійним, не походить від Бога. Так, треба бути веселим. Треба посідати справжню радість, яка не та сама, що відчувають збиточники. Маєш відчувати радість, що виникає внаслідок миру з Богом та людьми. Потім виконуй з точністю шкільні обов'язки та будь побожний. Уважай в школі, пильнуй науку та будь ретельний в молитві і не з гордості, щоб тебе хвалили, а з любові до Бога з наміром стати справжньою людиною, і востаннє: роби добро ближньому. Допомагай завжди своїм товаришам, і навіть тоді, коли тобі це деколи неприємно. Вся святість полягає в тому, що я щойно тобі перечислив".
Великим людям ми завжди з радістю приписуємо багато чеснот, значних подвигів, ідеалізуємо їхню поведінку. Однак не хочемо подивитися на них, як на людей, котрі мали свої вади, інколи навіть пристрасті. Вони переживали свою слабкість, часто неміч, безпорадність... Свята Тереза від Дитятка Ісуса мала великі проблеми з упорядкуванням своїх почуттів. Вона не лише переживала хвилини піднесень та радості з приводу життя з Богом, але також нерідкі хвилини холоду та смутку. Нелегко в житті надзвичайно вразливим особам. Святий Франциск не раз зносив важке сексуальне напруження, сум за життям з жінкою та родиною. Це показує фрагмент з фільму, де бідолаха намагається в снігу заспоко'іти жар своїх почуттів. Нещодавно помер монах-францисканець, котрий багато разів повторював: „Якщо о. Максиміліан Кольбе стане святим, то у мене на долоні виросте кактус". Отець Максиміліан став святим, а кактус до смерті не виріс. Може, ми й не хочемо мати святих, котрі в очах своїх недоброзичливців були звичайними людьми, несправедливими або ж тими, хто весь час помиляється. Ми просто не хочемо святих, подібних до нас. Вони, однак, такими були: звичайними людьми, яким часом не був смачний суп, які мали свої гріхи, котрі регулярно сповідалися і мали з чого сповідатися до кінця життя. Хоч не робили смертельних гріхів, але мали спокусу весь час їх зробити. Коли б вони самі себе визнали святими та відмовились від Таїнства поєднання, для них би не було місця на вівтарі.
Отець Піо мав свої вади та гріхи. Спробуймо витягнути їх на денне світло, перш ніж прочитаємо про наступне чудо цього Святого мужа. Знаємо описи різних ситуацій з життя святого капуцина, тому можемо що-небудь на цю тему розповісти.
Одним з гріхів Отця Піо була нетерплячість, навіть нервовість. Він дуже легко міг запалитись, різко щось сказати. Потім одразу перепрошував, пояснював, визнавав свою вину, виправляв помилку. Декотрі його біографи зазвичай пояснювали цю поведінку надприродним Божим світлом, котре дозволяло йому так незвично поводитись з людьми. Однак не потрібно завжди виправдовувати людину. Що нам зі святого, котрий постійно нас переконує в тому, що ми ніколи не станемо святими? Ця антипедагогіка зробила вже достатньо багато шкоди Церкві, аби дозволили її знову пропагувати.
Був один такий священик, котрий приятелював з Отцем Піо. Інколи навідував його, розмовляв, сповідався, часом і Отець Піо просив його про Таїнство Сповіді. В одному з фрагментів своїх спогадів він пише так: „Нерідко я також розмірковував про його численні вади, які міг бачити, дивлячись на нього”. І далі, поступово змальовує таку поведінку, котра повністю суперечить ідеалу святості. Цих вад багато, і вони нищать образ людини молитви, зануреної у контемпляцію, поглиненої Богом, відірваної від світу. Сам автор зізнається, що якби не стигмати, ніколи б не подумав, що цей монах є особливим, вибраний Богом, є святим.
Ось список вад Отця Піо, котрі він сам склав після спільної молитви у монашому хорі та їжі в рефектажу: недбало стаю на коліна перед Пресвятими Дарами, розмовляю під час важливих сакраментальних моментів, стукаю пальцями під час медитації, кидаю оком на тих, хто входить та виходить з монашого хору, вживаю жувальний тютюн (хоча лікар йому рекомендував), п'ю вино з явним задоволенням, граюся бородою, здаюся нетерплячим, а під час Вечірньої п'ять раз позіхав.
(журнал "Голос отця Піо")
|
