Роздуми над Словом Божим на четвер V звичайного тижня, рік І

Дуже часто, опиняючись у добре знаній місцевості, ми перестаємо звертати увагу на деталі. Нас уже важко чимось здивувати, і так втрачається шанс цінувати те, що маємо. Так буває і коли побіжно читаємо знайомі уривки зі Святого Письма. Черговий раз зустрівши оком уже добре знаний фрагмент Євангелія, десь у думці чуємо слова: «А я вже це знаю». Пропоную сьогодні зосередитись на незначних деталях і «копнути» глибше. Придивімось для початку, що робить Ісус:

І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто-небудь (Мк 7, 24).

Вас не дивує факт, що Ісус, прийшовши кудись, починає ховатися? Навіщо взагалі туди приходити. Можна ж обійти цю місцевість! Ми не знаємо, що спонукало Його так діяти. Але зауважимо, що ховався Він у домі. Що таке дім? Це не тільки місце, де їмо, спимо, прибираємо, ховаємось від людей… Бо все це можна робити і в готелі. Дім — скоріше місце, де хочеться перебувати з кимось близьким серцю. Це місце, куди хочеться повертатись знову й знову. Буває, зайдеш до маленької хатинки, а там, хоч і немає шикарного ремонту, але затишно й пахне смачним обідом. А є величезні «хороми», де всередині «холодно» й хочеться звідки швидше втекти. Таке помешкання більше нагадує музей. Що їх відрізняє? Як на мене, «відчуття дому».

А тепер уявіть, чи мала таке відчуття дому жінка, яка прийшла до Ісуса. Чи почувалася вона в безпеці, коли поруч — одержима донька? Скоріш за все, вона сама стала нервовою і неспокійною (про це дізнаємось у євангеліста Матея, в 15 розділі):

Ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно». Він же не озвався до неї і словом.

Доки вона кричала — можна сказати, що приходила до Ісуса «з претензіями», — Він мовчав і крокував своєю дорогою. Мовчав доти, доки вона не заспокоїлась і в смиренні, припавши до Його ніг, попросила: «Господи, допоможи мені!» (Мт 15, 25).

Ми часто молимося за наших близьких, колег… Так би мовити, кричимо. І десь у глибині серця маємо приховану претензію, що Бог не чує. А в цей час Бог мовчить. Хіба Він може «вставити хоч слово» в наш монолог (який ми називаємо «особистою молитвою»)? Нам здається, що це вони мають проблеми. Намагаємося врятувати весь світ. А от чи пам’ятаємо в цей момент про себе? Чи справді хочемо почути, що Бог думає з цього приводу? А може, в Нього є СЛОВО?

І сьогодні Бог запитує тебе: «А де твій дім, у якому Я можу сховатись?» Чи ти маєш місце, де можеш сховатися й перепочити, відновити сили? А головне, де може відбудуватися твоє серце. Якщо не маєш — Бог може запропонувати свій.

Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у Мене. В домі Отця Мого багато жител. Коли б не так, то Я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце» (Йн 14, 1‑3).

Що це за дім? Таким «домом» може стати для тебе Біблія. Адже перше слово, яке зустрічаємо в книзі Буття, — «bereshit» (у перекладі означає «на початку»). Воно починається на літеру «бет», яка має значення «дім». Можливо, цим автор хотів показати , що кожного разу, коли буду зустрічатися з Божим Словом, то буду повертатися до свого дому. Важливість СЛОВА сказано:

І сказав їй: За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки.

Ми часто недооцінюємо час, проведений наодинці з Богом, коли ми щодня читаємо Святе Письмо. Здається, що можуть змінити 15 хвилин щодня? Адже я нічого не відчуваю! До зустрічі з Ісусом жінка бачила проблему у своїй доньці (тільки не в собі). Під час розмови й слухання Бог показав, що вона теж потребує допомоги. А головне, що коли вона повернулася, мала інший погляд:

Повернулася вона до свого дому і знайшла ДИТИНУ, що лежала на ліжку, — біс вийшов.

Дослівно «дитина» з грецької в цьому уривку перекладається як «немовля». Чи донька наново народилась? Стала маленькою? Скоріш за все, це мама на неї поглянула інакше.

Коли перебуваємо наодинці зі Святим Письмом, Бог має шанс промовити до нашого нутра. І більше того: змінити наш погляд на тих, хто оточують нас щодня. Також подивитися очами віри на те, що зараз відбувається в країні. Проблеми, може, і не зникнуть, але зміниться наше ставлення. І, можливо, вперше в людині, яку ненавиджу, я побачу «свого ближнього», якому варто пробачити сімдесят сім разів по сім, і скасую «борг», нагромаджений у моєму серці. Хтозна — може, саме в цьому домі Ісус, проходячи повз нього, захоче сховатись від натовпу й просто перебувати з тобою. І відкривати щоразу наново «заховані скарби» у так добре знаному уривку Євангелія…