Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ХХІІ Звичайного тижня, рік І

Не тоді ми більше віримо Богові, коли виконуємо більше релігійних приписів, таких як пости й молитви, а тоді, коли Він сам для нас найцінніший. Пости й молитви мають своє значення, але не вони на першому місці у релігійному житті. Перша — любов, яка шукає Бога самого, шукає Бога понад усе.

Коли ми шукаємо когось, кого любимо, то можемо його знайти і це нас радує. Але потім можемо його втратити, і далі шукати з болем. Доки учні Ісуса мали Ісуса при собі, вони раділи Його присутністю, як весільні гості радіють на весіллі. Однак коли Ісуса арештували слуги первосвящеників, а потім видали Його на смерть, учні пізнали біль неприсутності їхнього Господа. І тим більше вони раділи, «отримавши Його знову» після Воскресіння. То саме їхня нова зустріч із Господом створила Новий Завіт, який Христос порівнює із новим убранням та новим вином (пор. Лк 5, 36‑39).

Кожний християнський піст становить спомин тих трьох днів, коли учні втратили зв’язок зі своїм Господом. Піст не триває вічно, а лише готує нас до радості зустрічі з Воскреслим Спасителем.

Пости й молитви можуть бути різними, їхні форми можуть змінюватися. Однак більшим, вищим і важливішим від них є чинне милосердя, яке постійно й витривало шукає добра там, де його бракує, де щось найважливіше загублено. Шукання Бога у християнстві невідривне від шукання людини, тих людей, із ким ми втратили зв’язок. Взірцем для нас залишається сам Христос, який «прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лк 5, 32). Всі пости й молитви мають сенс тільки тоді, коли допомагають нам навернутися, тобто заново віднайти загублене обличчя Бога і брата.

Джерело: CREDO