Роздуми над Словом Божим на ІІІ великодню неділю, рік А

Христос воскрес – це насамперед означає, що не тільки щось сталося колись давно, але нині Христос живе і супроводжує нас на життєвому шляху. Розповідь про учнів, які йдуть до Емауса, є написаною словами іконою цієї Божої присутності Христа з нами.

Звістка про воскресіння Христа має для нас значення тільки тоді, коли ми особисто зустрічаємо і пізнаємо Живого Бога. Він близько біля нас, але існує потреба, щоб у нас відкрилися очі на Його присутність. Ми можемо Його зустріти і впізнати, коли слухаємо слова Святого Письма із правильним їх поясненням. Мойсей і пророки, тобто Старий Завіт, багато разів і різними способами заповідали Христа, Його смерть і воскресіння. Другим способом зустріти Христа є участь у ламанні хліба з молитвою благословення і роздаванням його присутнім. У Церкві ми маємо таку можливість на Євхаристійній літургії. На Святій Месі ми читаємо Писання і пояснюємо їх, потім молимося над хлібом і вином, потім роздаємо його у Святому Причасті.

Часто, однак, нам бракує ще однієї, основоположної речі: пов’язання віри у Христа з нашим життям, а особливо з тим, що найбільше займає наше серце. Ми носимо тягарі особистих клопотів, із тривогою слухаємо новини про те, як розвивається ситуація у країні. Можемо все переживати самі, як спочатку це було з учнями по дорозі до Емауса Як і вони, ми часто зазнаємо розчарувань: «А ми сподівалися…» Стільки труду, страждань, а потім — немовби результатів і нема. Ми сподівалися, що становище швидко зміниться на краще, а тут ніби нічого і не змінювалося…

Так діється завжди, коли про воскресіння Христа ми тільки знаємо, як учні, які вже почули свідчення жінок, що побували біля гробу, та ще нічого не торкнулося їхніх сердець. Попервах вони звертають більше уваги на діяльність первосвящеників і керівництва країни, які видали Христа на смерть, аніж на пророцтво Писань і свідчення про те, що Він уже переміг смерть. Подібне діється з нами, коли, вже пройшовши певний християнський шлях, ми й надалі гадаємо, що подіями не землі керують політичні та економічні сили, які не рахуються з Богом і людською гідністю, а діють виключно зі своїх інтересів. Ми немовби не віримо, що Христос Воскреслий живе серед нас, і що то Він керує світом, а що роблять люди — усе зрештою служить виконанню Божих планів. Так сталося з фальшивим свідченням про Христа і Його розп’яттям, і так само буде з усім, що старається поламати і знищити наші зусилля жити у справедливості й мирі.

Учні також спершу звертають більшу увагу на чуда, які вчинив Ісус: «Він був пророком, могутнім у слові та діях, перед Богом і всіма людьми». Тим часом же воскресіння є чудом, що перевищує всі інші знаки Божого панування на землі. Той, хто переміг смерть, звільнює нас від страху перед смертю. Ми вже знаємо, що навіть коли нас уб’ють, ми будемо жити, а для тих, хто залишається на землі, ми залишимося свідками, джерелами духовної сили. Чудо воскресіння полягає в тому, що з людей, які очікували від Месії визволення народу, Він робить людей, які самі починають працювати над визволенням людських сердець.

Ця праця починається з особистого навернення, аби потім закликати інших до переміни життя. Силою цієї великої праці свідків воскресіння є те, що нікого не сприймаєш як ворога, але кожного закликаєш стати братом. Свідчення про воскресіння Христа черпає свою міць із того, що не викладаєш виключно свої погляди, а проголошуєш діла Божі. Й робиш це не для власної слави та користі, тому й ніколи не програєш.

Дорога учнів до Емауса є прикладом такого шляху, який треба було пройти, аби з нього повернутися. Учні, щойно впізнавши Господа, одразу ж повернулися до Єрусалима, до спільноти. Силою свідків воскресіння є те, що їх багато в одній спільноті. І їхнє свідчення триває і повторюється крізь усі покоління. Хто сумнівається в реалізмі, силі й тривалості християнського свідчення, нехай краще ознайомиться з історією світу і подивиться, які людські діла на землі мали і мають найбільшу і найтривалішу цінність для людей.