Коли читаємо Діяння 2 розділ, то на думку спадає нам текст, який хоч і говорить про якусь протилежну подію, однак дивовижно подібну – про будівництво вавилонської вежі. В першому випадку була одна мова і одні слова і це привело до змішання мов і до непорозуміння, в другому випадку маємо різні мови, а одночасно маємо порозуміння і єдність. Кажучи науковою мовою – вавилонська вежа є антиобразом П’ятидесятниці. Чим відрізняється вавилонська вежа від події П’ятидесятниці? Приглянувшись до цих двох текстів, можна буде краще зрозуміти нам подію Зіслання Святого Духа на Апостолів, на Церкву. Приглянувшись, від чого розпочалося розбиття первісної спільноти людства, можемо побачити також від чого може розпочатися її єднання.
Отож запрошую усіх слухачів на стародавній будівельний майданчик, де зводиться одна з найбільших будівель Стародавнього Сходу. Подія настільки віддалена, що містить пре – історії біблійній.
Бут 11, 1: Уся земля мала одну мову і одні слова.
Слова в цьому тексті пов’язані з землею – символ земних слів, земного мислення. Брак Божого Слова, Божого мислення знищує спільноту, навіть, якщо на зовні виглядає все «супер» – одна мова і одні слова.
Багато християн думає, що люди, які будували вавилонську вежу, були великими безбожниками, можливо, навіть атеїстами, і хотіли сягнути самого Бога, мали таку нахабність. Це не так, вони були побожними і релігійними людьми, а вавилонська вежа мала бути однією із святинь – зіккурат, які мали багато рівнів – терас. В чому ж полягає їхній гріх? Люди, про які говорить 11 розділ Книги Буття, будували для якогось свого божества храм, так, як сьогодні ми будуємо храми, наприклад настоятель будує храм для своєї парафії. Де приховується гріх цих первісних людей? Пригляньмося ближче до тексту:
Вони сказали один до одного: «Нумо лишень робити цеглу та випалювати її.» І була цегла їм за камінь, а земляна смола за заправу. Та й сказали: «Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім'я, щоб ми не розпорошувались по всій землі» (Бут 11, 3 – 4).
Свою будову мешканці Шінеар – краю заправляли земляною смолою. Спільнота не встоїться, коли її заправою буде земляна смола – земне мислення, земні слова. Пригляньмося також до іншої деталі даного тексту: і була цегла їм за камінь. Що це означає? Яка різниця між цеглою і каменем? Цеглу виробляють люди, натомість камінь є твором Божих рук, він ніким не виробляється. Символічно можемо побачити тут Боже діяння і людське діяння. Можна дуже дбайливо під маскою «служіння Богу» випалювати власну цеглу.
Але найбільший гріх криється в намірах цієї будови: Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім'я… В латинському перекладі Святого Ієроніма говориться навіть про культ для свого імені, целебрацію, кульмичне вшанування свого імені – celebremus nomen nostrum. Люди прагнули будувати храм Богу, але не для Бога, а для власного імені, власних духовних амбіцій, будували собі ім’я, не для слави Бога, а для власної слави. (Так складається, що я зараз займаюся саме будівництвом храму, тому боюся цих слів, не хочу, щоб дана будівля була для моєї слави, визнання зі сторони інших, лише для слави Бога).
Єврейський коментар Мідраш Рабба говорить про те, що коли з висоти впала якась цегла, то всі лементували, як її замінити, але коли гинула під час робити людина ніхто не переймався. Може бути така ситуація в спільноті, що всі переймаються якоюсь цеглиною – «реколекції», «конференція», «прославлення», «школа», «альфа», «фаєр» – всі на голові стоять, а ближній за крок гине і ніхто навіть не звертає уваги.
Можна використовувати Бога до самоутвердження, молитву і харизми, лідерство, керівництво духовне, щоб будувати собі ім’я. В житті священичому це досить популярна спокуса – наприклад: кажу гарну проповідь, але не для того, щоб люди захопилися Богом, а для того, щоб усі потім говорили: Який гарний проповідник!? Як класно проповідує? Яка класна конференція? Думаю, що також світські християни, а особливо ті, які задіяні в діло євангелізації, в різні активні справи Церкви, можуть мати справу з такими спокусами, принаймні добре знати про їхнє існування. Завдяки різним будівельним терасам духовного життя, поклонятися своєму імені. Бог в такій ситуації відіграє роль скромного міністранта, який нам тримає свічку.
" Коли шукаєш в тому, що робиш власної слави, будь певний, що будуєш Вавилон, коли все чиниш для слави Божої – береш участь в будуванні Божого Царства
Апостоли в день Зішестя Святого Духа, також будують місто, будують вежу. Церква в епоху Отців, порівнювалася до вежі, бо мала вести до неба. Під час П’ятидесятниці Апостоли не говорили про себе не будували собі ім’я, написано, що вони в різних мовах проголошували великі діла Божі. Вежа і місто, яку зводили Апостоли, була Божою будівлею для більшої хвали Бога. Будівничим був радше сам Господь, натомість Апостоли були будівельним матеріалом:
Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20 побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. 21 На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22 на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі (Еф 2, 19 – 22).
В день П’ятидесятниці Апостоли настільки були зосередженні на прославленні Бога, що навіть сторонні очевидці цієї події були захопленні тим фактом: Ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі
Ця реакція є критерієм розпізнавання християнського служіння. Запрошую, щоб кожен служитель приглянувся до своєї діяльності і спробував відповісти на таке просте запитання: Чи внаслідок мого служіння інші захоплюються Богом? Про мешканців і паломників Єрусалиму написано, що вони були здивованні і остовпілі. Така реакція в Біблії означає поставу перед Божою величчю.
Перед П’ятидесятницею Апостоли були зайнятті зовсім іншими питаннями, наприклад дискусіями, хто з них найбільший, хто міг би сісти праворуч, або ліворуч в Царстві Небесному? Сьогодні кожен з нас може стати перед вибором, що будувати: Вавилонську вежу, чи самому стати «каменем» в храмі Бога Живого.
Навернення без Святого Духа – це намагання дійти до Бога власними зусиллями (молитвами, добрими вчинками, власною земляною заправою). Християнське навернення – це зішестя Святого Духа до нас, щоб в нас збудувати собі ім’я, відбудувати в нас Боже ім’я.
Ранєро Канталамесса, папський проповідник ці дві постави – Вавель і П’ятидесятницю – порівнює до двох бачень нашої космічної системи. Згідно Птоломея, земля є в центрі Всесвіту, натомість Сонце крутиться навколо неї – це образ життя старої людини. Найважливішим є я сам, усе інше, в тому числі і моє служіння і навіть Господь Бог мають крутитися навколо мене. Це наша духовна Птоломейська система. Але ми знаємо, що це не так. Особливим чином до іншого бачення сонячної системи спричинився Миколай Коперник. Його бачення зовсім інше: сонце є в центрі нашої системи, а земля і все інше крутиться навколо сонця. В центрі є Господь. Все інше має «крутитися» навколо Нього. Коли віддаєш свій центр Ісусу, то переходиш на нову систему життя, переходиш від Вавилонської вежі до П’ятидесятниці.
Святий Августин в творі De civitate Dei – Про Божу державу, Про місто Боже говорить, що на світі є два будівельні майданчики: міста Вавилон, яке будують на любові до себе, що сягає аж погорди Бога, і Єрусалим, який возноситься на любові до Бога, яка сягає аж погорди себе самого. Ці два міста не просто будувалися колись в історії, але будуються кожного дня. Де сьогодні прагнеш будувати?
Кожне діло, навіть найбільш побожне, навіть різні євангелізаційні ініціативи, які прагнеш робити, може бути або Вавилонською вежею, або П’ятидесятницею. Коли шукаєш в тому, що робиш власної хвали, будь певний, що будуєш Вавилон, коли все чиниш для хвали Бога – береш участь в будуванні Божого Царства, Божої будівлі, де наріжним каменем є Христос.
Джерело: CREDO
|
