Роздуми до Слова Божого на ХХХІІ звичайну неділю

Вбога вдова, яку похвалив Господь, є для нас видимою катехизою нашого довір’я і нашої посвяти Богу. Її постава показує, що не те, скільки ми даємо, віддаємо і посвячуємо Богу, є визначником нашого духовного життя, а те, скільки ми залишаємо для себе. Вчинок отої вдови полягав не стільки в тому, що вона дала, а в тому, що вона нічого для себе не залишила. Багаті кидали з надміру, вдова кинула усе, що мала – весь свій прожиток. Ця жінка змушує приглянутися до власного серця. Часто буває, що я присвячую час Богу, свої ресурси, зусилля, але при цьому теж багато чого залишаю для свого власного егоїзму, своїх планів та амбіцій.

Маємо інший приклад на сторінках Нового Завіту – Ананнію і Сафіру (Діяння 5), які більше затримали, ніж принесли до ніг Апостолів. Тому були покарані за те, що хотіли ошукати Святого Духа.

" Вчинок вдови полягав не в тому, скільки вона дала, а в тому, що вона нічого не залишила для себе

Здається, що у своєму житті я теж поки що більше затримую для себе, аніж віддаю Господу, але принаймні хочу бути щирим і признатися у цьому, і тим більше не обманювати Святого Духа. У моїх духовних кишенях можна ще багато чого побачити – Господи цього я тобі не віддам, цього Ти не чіпай, це зарезервоване місце. Можливо, щоб стати в такій євангельській довірі, потрібно дійти до стану вдови, коли вже нічого тобі не залишається, окрім Бога.

Джерело: CREDO