Роздуми над Словом Божим на четвер VII Великоднього тижня

«Отче, молю… за тих, які увірують у Мене, щоб усі були одно…» Сьогоднішнє Євангеліє є частиною т. зв. архиєрейської молитви Ісуса за своїх учнів під час Останньої Вечері.

         Часто, говорячи про єдність, ми маємо на увазі єдність інституціональну: об’єднання католицької Церкви з Церквами православ’я, зближення з протестантами тощо. При цьому можемо випустити з уваги, що Ісусові йшлося передусім про єдність на рівні людина–людина, щоб Його учні не сварилися між собою, сперечаючись за почесні місця (див. Лк 22, 24нн, пор. Лк 14, 9), а, навпаки, втілювали в практику заповідь «любіть одне одного, як Я полюбив вас», тобто любов’ю самовідданою і жертовною.

         Коли чуємо заповіт Ісуса «щоб усі були одно», думаймо не стільки про перспективи екуменічного руху (хоч це й важливо), але перед усім про власну спільноту, парафію, де часом так багато ще треба зробити для цієї єдності.