П`ятниця, 20.10.2017, 18:14


Вітаю Вас Гість | RSS
[ Головна ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]


Меню сайту


Настоятель Римо-католицької парафії св. Валентина в м.Калуш

Оголошення



   Святий
       Іван Павло II,
 Кароль Юзеф Войтила (1920–2005)
— 264 Папа Римський.

Останні слова Івана
Павла ІІ.:

" Не бійтеся!
Це час сприятливий, час надії та відваги".
 "Дозвольте мені вирушити до дому батька".




Шановні відвідувачі,просимо реєструватися на сайті.
Зареєстровані користувачі мають доступ до всіх сторінок сайту.
УВАГА!!!
"Радіо Марія" можна слухати на сторінці "Радіо Ватикан"



Наш час
Яндекс.Погода

Міні-чат
200














Головна » 2016 » Травень » 15 » «Екзорцист не завжди потрібен для… екзорцизмів»
13:22
«Екзорцист не завжди потрібен для… екзорцизмів»

 

Екзорцист — це щось, у загальному сприйнятті, небуденне і переважно страшне. Ну або пов’язане зі страшним. Або щонайменше з цікавим. Чи щоразу б’ють блискавки і трясуться стіни? Судячи з того, що чути під катехизаційним класом, де приймає людей о. Флоріан Кравенський OFM, зовсім ні. То в чому ж суть цього заняття — виганяти злих духів із людей? Отець Флоріан погодився поспілкуватися з CREDO.

— Молитву звільнення та екзорцизми я практикую останні п’ять років. На запрошення архиєпископа Петра Мальчука приїжджаю до Києва вже вдруге, маю свої «дні прийому». Приходять люди, які потребують молитви звільнення та екзорцизмів — і того, й того.

— Тепер я зрозуміла, звідки Вас знають люди в черзі та звідки Ви знаєте їх. Бо мене було здивувало, що новопризначений екзорцист уже так добре знає тих, хто прийшов у перший же день прийому!

— Частину з них я знаю ще зі співпраці з о. Яном Білецьким. Протягом кількох років я переймаю в нього досвід, як то кажуть, і багато чого насправді перейняв від нього особисто. Діє стародавній спосіб: учень формується біля майстра. Звісно, у нас є свої певні таємниці, яких не розкажеш; але набуття досвіду та чуття на ситуацію, коли є «важкі» люди і проводиться т. зв. великий екзорцизм — я вчився від нього, як повестися в тій чи тій ситуації. Наприклад, коли злий людину душить. Існує реальна небезпека, а ми насправді відповідальні, не тільки за здоров’я, а й за життя людини в цю мить. Наставник вчив, як саме реагувати; коли, що показує ситуація. Це безцінно.

До нього приїжджає багато людей, є також і чимало «важких», переважно переслідувані, на кого злий наполегливо нападає, і це вже не загальні пастирські ради — це конкретні випадки демонських нападок. Цих людей проводять від малих до великих екзорцизмів. Мати наставника в такій справі — це Богу подяка, бо де би я, скажімо, у своїй маленькій парафії набув досвіду екзорциста? Ба навіть на рівні дієцезії. А от в отця Яна за місяць бачиш сотні людей, насправді сотні, за місяць їх може й до двох сотень приїхати.

— Ви практикуєте індивідуальну працю з потребуючими, чи читаєте загальні екзорцизми, як, скажімо, це робиться щоп’ятниці в храмі св. Олександра після вечірньої Меси?

— Коли люди «легкі» і їх багато, а я бачу, що не встигаю, — то загальний, щоб їх просто поблагословити. Строго кажучи, то навіть не екзорцизм, навіть не «малий екзорцизм», а просто молитва звільнення. Наприклад, молюся над людьми псалмами, така заступницька молитва, або Євангеліє над ними прочитаю, благословляю з накладенням рук та вділяю мирування — помазання єлеєм. І все, відпускаю.

Загалом беручи, життя екзорциста, його служіння це не тільки молитва над людьми, але й за людей. Це адорація Пресвятих Дарів, благальні молитви, покута за них — до речі, саме це заповідав нам св. Франциск Ассизький: моліться завжди за них, постіться за них, чиніть покуту за них; а яку їм накладаєте покуту, таку діліть із ними навпіл.

— Ой, а як це виглядає на практиці?

— Залежить від того, яку покуту ми вділяємо. Наскільки ми розуміємо, яка тяжкість сповідуваних гріхів, кожної людини окремо. Франциск же говорив загально, щоб служити милосердям. Особисто я кладу дуже великий натиск на молитву і піст за людей, над якими молюся, на якими молився чи навіть над якими буду молитися. Найчастіше я роблю виставлення Пресвятих Дарів, і під час поклоніння Ісусові Євхаристійному триває моя заступницька молитва, різні молебні, а найбільше — молитва псалмами. Переплітаючи їх різними покутними практиками. Це, наприклад, покутні псалми — Гіркі жалі — знову псалми. Або Хресна Дорога. Тобто переважно я тримаюся традиційних францисканських молебнів. І обов’язково — піст, саме за цих людей: чи після екзорцизмів, чи перед ними, по‑різному.

— Як саме виглядає такий Ваш піст? Він же має бути розумним, аби могти служити людям так багато, аби мати сили вставати о 4‑й ранку, як, наприклад, сьогодні довелося…

— Це винятковий день, загалом я так не встаю. Я стараюся, щоб сон був нормальним. Щодо посту, то добре є взяти благословення у настоятеля монастирської спільноти на таку практику. З мого досвіду, то місяць часу на хлібі й воді — а ще можна випити склянку теплого рідкого супу, юшки, — такий піст узагалі не ослаблює. Натомість під час екзорцизмів відчувається міцність духа і видно результати таких молитов. Переважно проблема в тому, що ми боїмося посту… В принципі, я загалом не раджу людям таких тривалих постів, а тільки якщо дозволяють обов’язки, здоров’я і якщо вони на це мають дозвіл і благословення духовного керівника (або настоятеля своєї парафії). Можна брати піст по середах і п’ятницях, це вже як вони удвох із наставником вирішать; але головне — не сваволя (я собі буду строго постити і вважатиму себе генієм аскези), а дозвіл і благословення духовного провідника.

Багато чого у своїй практиці я будую на книжці «Послання Ісуса до священиків» Оттавіо Міччеліні. У 70‑х роках минулого століття були такі приватні об’явлення, і там, до речі, Ісус багато чого пояснює щодо тонкощів та обов’язків праці екзорциста. Він там прямо говорить: священики, якщо ви хочете зціляти людей, то провадьте покутне життя. Тримайте пости, відмовляйте собі багато в чому, і багато моліться. Говорячи про екзорцизми, Ісус підкреслює, що це обов’язок і завдання кожного священика, який реалізується через практику святості життя. Тільки тоді можемо говорити про це служіння.

Я люблю екзорцизми, власне, ще й за те, що вони ставлять мені такі вимоги: фактично, до практикування святості життя. Вони значною мірою прискорюють розвиток, мотивують. Не самі по собі «вичитки», а наслідування Ісуса Христа, зокрема — за прикладом св. Франциска; а екзорцизм для мене увінчує це наслідування.

— Виглядає просто як програма наближення до реальності християнства. Бо є ті, хто вважає себе за християнина — і є ті, хто насправді знає, що Бог існує, диявол існує, що це все не іграшки…

— Саме так. І це саме те, з чим стикається кожний священик, а тим більше кожний екзорцист. Саме це ми завжди підкреслюємо, кладемо натиск, коли приходять люди зі своїми проблемами чи запитаннями. Бо головне, про що говориться в рамках теми екзорцизмів і душпастирства як такого, це необхідність жити Євангелієм. А таких ситуацій, таких людей, які повністю живуть Євангелієм, — украй мало! Найчастіше це практикування вибірковості, а не Євангелія: те, що мені зручно або вигідно, те, що мені приємно…

Зрозуміло, що ці вимоги існують насамперед для нас самих, для священиків. Щоб ми людям давали приклад життя Євангелієм, щоб запалювали їх. Цього треба вимагати насамперед від пастирів. Але коли до екзорциста приходять люди, то вимоги не інакші: праця екзорциста — це насамперед дуже тяжка євангелізаційна праця. Люди приходять — і починається проголошування, заклик до покутного життя, до практикування таїнств — сповіді, Причастя; до практикування якісної сповіді. Саме це не раз доводиться довго пояснювати людині, скеровувати її, навіть давати їй зразки іспиту совісті. Так, щоб не просто хутенько «розібратися» з одним, бо там другі в черзі чекають, — а щоб розтлумачити. Дуже часто доводиться це робити.

Людям доводиться роз’яснювати основні вимоги Євангелія. Те, що Ісус каже: шукайте насамперед Царства Небесного і його слави, а все інше додасться вам. Тобто увійти, включитися в Євангеліє повністю! Бо часто приходять люди, які від екзорциста чекають тільки звільнення — аби зараз полегшало, — а потім не збираються нічого міняти, будуть жити як жили, аби лиш «попустило». А так не вийде! Для звільнення від злого потрібна цілковита зміна життя, всерйоз.

молитва

Аби звільнення і навернення було успішнішим, ми для цього стараємося (якщо є добра воля) залучити рідних екзорцизмованого, щоби разом із ним молилися і наверталися сім’я та родичі. Бо не тільки сама ця людина страждає — часто страждають і ті, хто поруч. Тому ми заохочуємо родини до провадження духовного життя. Не релігійного, а духовного. Тут від нас, священиків, вимагається і неабияка терпеливість, і співпраця з іншими священиками. Допіру потім, після такого «спрямування» потребуючого та його близьких на шлях навернення, ми можемо починати говорити про молитви про звільнення.

— Ви так підкреслили відмінність між релігійністю і духовністю…

— Різниця ніби й невелика. Але не раз видно, що релігійність у нас традиційна — на жаль. Існує така спокуса, особливо у традиційних християнських сім’ях та парафіях: «мій дід ходив до косцьола, моя бабця ходила, і я ходжу і все практикую». Релігійні практики — знову ж таки, сповідь, Причастя, щоденна молитва — це прекрасно, це обов’язок кожного християнина. Але це ще не вичерпує християнського покликання. А покликання якраз таке, як Ісус говорить: залучити всі свої сили, весь свій розум, цілу душу, всю свою особистість залучити в Євангеліє. Саме тут ми говоримо про духовність! А далі починаються конкретні подробиці того, як я цим Євангелієм живу: примирення з людьми, духовне життя, підданість духовному керівництву; наскільки часто я сповідаюся; чи шукаю духовного керівника. Бо особливо коли люди приходять із духовними проблемами — їм конче необхідний духовний керівник. Нам потрібні розумні, досвідчені духовні керівники. Без цього фактично неможливе нормальне життя. Ми майже неспроможні це робити, приїжджаючи час від часу, зустрічаючись із тими, з ким встигнемо зустрітися… Люди бо приходять і з різних парафій, і навіть приїжджають з інших дієцезій. А тому без доброго духовного керівництва, без розумних досвідчених священиків на місцях процес звільнення, навернення, зцілення може виявитися дуже й дуже сповільненим, або навіть — на певному етапі, у конкретний момент — узагалі неможливим. І таке буває… хоча рідко.

— А що ж робити, коли духовних керівників реально бракує?

— Про це говорить і сам Ісус Христос, як у Євангелії, так і в «Щоденнику» св. Фаустини. До речі, у згаданого Оттавіо Міччеліні також про це говориться: як багато душ не доходять до святості — а могли би дійти, ба навіть до великої святості дійти, — а вони не проходять навіть половини свого духовного шляху, бо не мають досвідченого, второпного духовного керівника… Господь Ісус сильно над цим уболіває. Про це Він говорив св. Сестрі Фаустині у 30‑х роках минулого століття, і отцю Оттавіо в середині 70‑х… Що ж робити? Ох… Дуже часто залишається тільки молитися і волати до Бога, щоб робив чудеса. Такі хороші священики напевно є, я знаю таких добрих священиків, глибоко віруючих і прекрасних, і я сам користуюся можливістю контакту з ними; дай Боже, аби їх стало більше. Однак їх потрібно шукати — і за них потрібно молитися. Згадаймо, Ісус радив св. Фаустині, щоб дуже багато молилася. Людям треба молитися дуже багато — і, напевно, спільнотами, разом молитися про добрих священиків. Досвідчених і второпних духовних керівників, які би самі на щодень жили Євангелієм і могли би провадити інших. Бо на сьогоднішній день потрібно небагато: якщо священик повністю включиться в це, Бог дарує великі знаки. Я використовую слово «знаки» у сенсі Євангелія від Йоана. Не чудеса, а знаки.

І, як ми говорили про відмінність між духовним та релігійним життям: люди часто думають, що коли релігійні практика «на місці», то вони «в нормі». Однак це не вичерпує християнства. Регулярна сповідь і Причастя — це тільки засоби, щоб ми не зійшли з правильного шляху та не впали на дорозі. Натомість якщо людина зупиниться на цій дорозі з Ісусом Христом — вона втратить навіть те, що має в духовному розвитку. Або може настати певна «закостенілість». Досягнення певного комфорту, від чого Бог застерігає у Святому Письмі. Починаючи зі Старого Завіту, де багато таких застережень, від духовного комфорту, від псевдо-досконалості людської, що «я в нормі», я осягнув певний рівень, і все. Бог із цим виразно не погоджується, і ми маємо багато прикладів у Святому Письмі, що Він заохочує людину йти далі. А включитися повністю в життя вірою — це боротьба, постійна боротьба — і постійний розвиток.

— «Благословенна недосконалість»?

— Саме так. Погляньмо на проповідь про Блаженства, 5‑й розділ Євангелія від Матея. Там — суть, квінтесенція вчення Ісуса Христа. Коли Ісус сів на пагорбі, підійшли до Нього Його учні, і Він, відкривши свої уста, почав навчати їх. У Євангелії немає нічого випадкового; Ісус звертається з цим повчанням саме до своїх учнів — до тих, які прагнуть Його наслідувати. Проповідь про Блаженства — якщо їх засвоїти, це виразна мета, чітка дорога. Головне — ніколи не вважати себе досконалим, бо це означатиме, що… твоя дорога закінчилася. Тобто ти нікуди не прийшов. Людина «досконала» — та, яка вважає себе досконалою, — за висловом о. Яцека Салія, «стоїть на духовних підборах», — така людина може навіть бути небезпечною. Небезпечною для свого оточення. Бо вона більше не потребуватиме Бога. Це не мої слова, але я з ними цілком згоден.

Ви знаєте, як добре вставати з-за столу з легкою ненасиченістю? Це корисно для здоров’я. Людина недосконала, яка падає, але встає, — старається. Може, Бог навіть дасть їй не раз упасти, аби вона старалася вставати. Аби вона залишалася «голодною» — голодною Бога. Така людина завжди прагнутиме Бога. «Досконала» людина наражена саме на цю небезпеку: вона може вважати, що вже більше не потребує Бога. Вона вже може будувати своє життя не на Богові, а на своєму доброму імені, на своїх заслугах та досягненнях.

Ми маємо в Євангелії ілюстрацію цього — притчу про фарисея і митаря. Їхні молитви були нібито однаково добрі, бо і той, і той молився, — ось тільки хто про що молився? Із яким серцем перебував перед Богом? Це один із прикладів, їх на різні ситуації повно в Євангелії. Як сказав Ісус до священиків у тій згаданій книжці, «в Моєму Євангелії все є, і воно нескладне». Його можна осягнути, навіть людина з середньою освітою, якщо лиш захоче в нього вникати. Звісно, не самотужки, бо ми знаємо, що депозит вчення зберігають єпископи і священики. Але якби лиш людина хотіла всією собою увійти в життя Євангелієм…

— То до якого висновку ми дійшли? Коли людині «все погано-погано-погано», то їй треба бігти до екзорциста — чи їй треба це сприйняти як свою «благословенну недосконалість», не падати духом і будувати життя за Євангелієм, «і все минеться»?

— Я не можу дати настільки загальну відповідь, отож ані «так», ані «ні». Однак починати в будь-якому разі треба від основ. Упорядкувати своє життя через сповідь — добру сповідь. Сьогодні саме на це треба класти натиск: сповідь має бути якісною, добре підготовленою. Не тому, що Церква «вишукує гріхи»! А тому, що гріхи та недосконалості ранять нас і тих, хто біля нас. А сповідь, як каже відомий священик о. Ґабріель Аморт, це «найкращий і найбільший екзорцизм». У сповіді Ісус діє як священик і пророк; у ній Він зцілює. Отож якби ми насправді добре сповідалися, ми би також зцілювалися. Сповідалися й чинили покуту. І коли все «погано-погано», ми радимо змінити життя, якщо є така потреба: не тільки сповідь і Причастя, але реорганізувати життя, переглянути свої цінності, цінити, чим я живу, повернутися до наказів, які нам дає Ісус. Чи я, власне, шукаю насамперед Царства Божого і слави його? Може, з цього треба почати: заради чого я роблю те чи те? І не обов’язково бігти до екзорциста. Достатньо в таких випадках, щоб людина просто впорядкувала себе зсередини. Шукаймо. Питаймося у священиків, у людей побожних, які заслуговують своїм авторитетом, щоб їх вислухали; радьмося. У Святому Письмі написано: «шукай поради у кожного мудрого».

Найчастіше робота екзорциста полягає в тому, щоб вислухати – бо насамперед потрібно вислухати, — і делікатно скерувати людину до священика, до звичайних справ; діагностувати, що «нічого страшного» немає, що це не справа демона, що все набагато простіше. Екзорцист, парадоксально, не завжди є для того, щоби проводити екзорцизми! Найперше його завдання — допомогти людині, підказати. Звісно, люди можуть від нас очікувати, що ми маємо глибше й більше розпізнання; можливо, зціляємо. Але тут потрібно трохи смирення, і визнати: ні, ви занадто багато від нас очікуєте, а це не так. Спокійно! — і дати людині відповідне настановлення. Тому що не самі священики все роблять, а кожен той, хто охрещений в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, через свої стосунки з Богом, через особисті стосунки з Ісусом Христом має «дозрівати до повноти міри Христа».

Пам’ятаєте євангельську сцену — для нас це вже притча — про жінку, яка підійшла до Ісуса ззаду і торкнулася Його одежі, аби зцілитися? Ісус не відпустив її! Ісус розвертається, знаходить її, розмовляє з нею. Ісус не хоче, щоб ми мали свої навернення і зцілення немовби «крадькома», позаду Нього. Він прагне особистого контакту, віч-на-віч, обличчям в обличчя. Щоб було так, як у тієї жінки: вона визнала всю правду — й тільки тоді відійшла повністю зцілена.

— Правда зцілює! Дуже дякую, отче.

 

Отець Флоріан Вадим Кравенський OFM, 31 рік, народився в Козятині Вінницької обл. 1996 року вступив до Ордену Братів Менших (обсервантів, за польською традицією — бернардинів). Зараз працює в Харківсько-Запорізькій дієцезії, м. Шостка. Два місяці тому отримав призначення від архиєпископа Петра Мальчука бути екзорцистом також і в Києво-Житомирській дієцезії.



Джерело: CREDO

Переглядів: 110 | Додав: Крок69 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук




Форма входу


Календар
«  Травень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Архів записів

Друзі сайту




























Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2017      Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz