Роздуми до Слова Божого на свято св. Луки

Лк 10, 1-9

У канон Святого Письма увійшли Євангелія, написані чотирма Євангелістами. Вони несхожі одне на одне до тієї міри, що навіть виникають певні суперечності й недоладності у розповідях. Пояснюється це досить просто: Євангелісти пропускали історію Ісуса Христа крізь себе, свою особистість, крізь своє серце. Тому записані Євангелія, хоч і непомильні у справах віри та моральності, становлять плід переживань богодухновенного автора цієї священної історії.

Євангеліє, записане святим Лукою, має додатки,  яких не знайдемо у трьох інших. Як, наприклад: розповідь про Благовіщення Пресвятій Діві Марії, так зване «Євангеліє дитинства» Ісуса Христа. Не знаходимо також в інших Євангеліях такого розгорнутого опису Гетсиманського боріння, де св. Лука з особливою докладністю нотує симптоматику, адже був лікарем: «Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт Його став, мов каплі крові, що падали на землю» (Лк 22, 44). Євангеліст Лука — єдиний із чотирьох Євангелістів, хто передає нам дві притчі Ісуса, що особливо підкреслюють Його людяність і милосердя: притчу про Блудного сина і про Милосердного самарянина.

Євангеліє, Добра Новина, проголошена Ісусом, не може залишити байдужим до себе нікого, бо в ньому людина  може відкрити для себе щось таке, що  по-особливому торкається її душі і є близьким саме цій людини. «Слово (Боже) — живе й діяльне» (Євр 4, 12): не тільки ми можемо його приймати чи викинути зі свого серця, воно саме в нас діє, змінює нас, впливає на нас. Отже, проповідь Євангелія не тільки не позбавлена сенсу, а й є одним із перших завдань християнина: «Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника?» (Рим 10, 14).

Також і про це нам нагадує сьогоднішнє Євангеліє: що той, хто проповідує Боже Слово, мусить сам спершу цьому слову беззастережно довіряти (див. Лк 10, 4). Саме така, беззастережна довіра є запорукою успішності проголошення Євангелія.