Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІ звичайного тижня, рік І

Слова сьогоднішнього читання стосуються кожного з нас, бо «ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла свого» (1 Пт 2, 9). Всі ми — священики та первосвященики, а отже, повинні наслідувати Ісуса. Що саме? Приносити дари та жертви за гріхи, щоб могти співчувати необізнаним і тим, які заблукали. Чи приношу я дари та жертви за свої гріхи та гріхи інших? Чи співчуваю заблукалим? У контексті сьогоднішньої війни в Україні: чи приношу я жертви та молитви за наших ворогів? Чи я співчуваю їм — а чи піддаюся спокусі й починаю їх ненавидіти? Бо вони заблукали і сидять у тіні смертній, і по-людськи їх є за що ненавидіти. Яка моя позиція щодо них? Позиція Бога — співчуття, чи позиція людська — ненависть? «Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте!» (Еф 4, 26-27). Отже, я звичайна людина, і не проявляти емоцію гніву не можу. То що ж робити? Гніватися! — але не на них, а на того, хто довів моїх ворогів до такого жалюгідного стану: постійного перебування в смерті! Духовна смерть прийшла до них і оселилася з ними, і діє дуже «вдало» та «справедливо», даючи мені привід впустити ненависть у своє серце. Що більше я даю місце у своєму серці для ненависті — то більше місце, відповідно, посідатиме диявол у моєму серці, і тим менше в мені залишиться Бога, Його світла, миру. Вихід один: молитись так, як молився Ісус — «з великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, хто може спасти Його від смерті». Коли я востаннє молився з риданнями і слізьми? — Чому так стається? Чому війна? Чому саме у нашому поколінні? Чому саме в нашій країні? «Проте навчився послуху через те, що постраждав». Де в моєму житті є непослух Богові? Якщо будемо Йому послушні та вірні — «Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться Його, і визволяє їх» (Пс 33, 8). Навіщо Господу аж такий безумовний послух, мій особисто та всього нашого народу, — інші ж народи бо живуть собі й мають ще більші гріхи?

Ось відповідь: досягнувши досконалості, Він став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покірний, — і Бог назвав Його Первосвящеником за чином Мелхіседека.