Роздуми над Словом Божим на понеділок V Великоднього тижня

У сьогоднішньому уривку з Євангелія Ісус аж тричі чітко показує взаємозв’язок між любов’ю до Нього та дотриманням Його заповідей. Повтори в Біблії зазвичай мають дві мети: допомогти в запам’ятовуванні та вказати на важливість. Гадаю, що для Ісуса неабияк було важливо, щоб учні добре запам’ятали, як правильно Його любити.

Можливо, іноді нам видається, що любити Господа — це робити для Нього щось неймовірне. От якби я поїхав десь проголошувати Євангеліє… От якби в мене була нагода віддати своє життя за Ісуса… От якби… Проте для нас є дуже радісна новина: не треба далеко їхати, а віддавати життя за Ісуса можна вже сьогодні там, де ти є. Як? Для цього можемо звернути увагу лише на дві речі.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається словами: «Той, у кого Мої заповіді…» Чіткіше передає суть цих слів російський переклад: «Кто имеет (имеющий) заповеди Мои». Аби зберігати заповіді й любити Господа, виявляється треба спершу їх мати. Чи маю я їх? А якщо маю, то яким чином? Бо можна мати щось у себе в кишені, на поличці, в закутку і навіть на горищі. Мати, але ніколи не користуватися. Здається, тут нам допоможе пророк Єремія: «…ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, — слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці» (Єр 31, 33). Іншими словами, мати заповіді — це не тільки мати їх у голові, знати про них, а носити їх у своєму серці, мати їх всередині себе, жити ними.

А що ж це за заповіді? «Перша — слухай, Ізраїлю! Наш Господь Бог — Господь Єдиний. І будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (Мк 12, 30-31).

Якщо запишу їх у своєму серці й виконуватиму на щодень, то в кожній ситуації матиму нагоду віддати за Господа життя, і не зможу закрити вуст, аби не проповідувати Його Добру Новину, в кожну мить життя буду Його любити.

Джерело: CREDO