П`ятниця, 29.03.2024, 02:08


Вітаю Вас Гість | RSS
[ Головна ] [ ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]


Меню сайту


Настоятель Римо-католицької парафії св. Валентина в м.Калуш

Оголошення



   Святий
       Іван Павло II,
 Кароль Юзеф Войтила (1920–2005)
— 264 Папа Римський.

Останні слова Івана
Павла ІІ.:

" Не бійтеся!
Це час сприятливий, час надії та відваги".
 "Дозвольте мені вирушити до дому батька".




Шановні відвідувачі,просимо реєструватися на сайті.
Зареєстровані користувачі мають доступ до всіх сторінок сайту.
УВАГА!!!
"Радіо Марія" можна слухати на сторінці "Радіо Ватикан"



Міні-чат
200



Головна » 2012 » Квітень » 7 » Хресна Дорога в Колізеї під головуванням Святішого Отця
09:55
Хресна Дорога в Колізеї під головуванням Святішого Отця


Ісусе, цього вечора відтворюючи в пам’яті миті твоєї смерті, ми з любов'ю зосереджуємо наш погляд на всіх пережитих Тобою стражданнях.

Ці муки вийшли на яв лише крізь таємничий крик, що перед смертю пролунав із хреста: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?»

Ісусе, Ти здаєшся Богом, який зникає на горизонті: Син залишається без Отця, Отець втрачає Сина.

Цей Твій, людський, а, водночас, божественний крик, що колись розкраяв повітря на Голгофі, сьогодні торкається і спонукає нас замислитися над тим, що відбулося щось надзвичайне, щось спасенне: зі смерті зародилося життя, із темряви засяяло світло, із безодньої самотності постала єдність.

Палке бажання уподібнитися до Тебе спонукає нас розпізнавати Твою відкинуту присутність скрізь і всюди: в особистих негараздах і спільних бідах, у труднощах Церкви та у скрутних часах людства, щоб укоріняти, скрізь і всюди, Твоє життя, розповсюджувати Твоє світло і створювати Твою єдність.

Сьогодні, як і тоді, без Твоєї жертви не настала б перемога Пасхи.
Вірні: Амінь.



Вступ
Ісус каже: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною». Це запрошення стосується усіх: одружених і неодружених, молоді, дорослих, людей похилого віку, багатих і бідних, незалежно від націй і народів. Воно актуальне для кожної родини, як для її окремих членів, так і загалом для цієї малої спільноти. Ісус, покинутий на самоті сплячими учнями у Гетсиманському саду перед початком своєї останньої Пасхи, зі страхом передбачає те, що очікує його, і звертається до Отця зі словами: «Якщо це можливо, нехай омине Мене ця чаша», доповнюючи відразу: «Нехай не моя воля станеться, але воля Твоя». У цю страшну і знаменну мить дається важливий приклад кожному, хто вирушив слідом за ним. Як кожен християнин, так і кожна родина, має свій власний хресний шлях: хвороби, смерть, фінансові труднощі, злидні, зрада, аморальність того чи іншого, непорозуміння з близькими, стихійні лиха. Але кожен християнин, кожна сім'я на цьому складному шляху, може звернути свій погляд на Ісуса, Людину і Бога. Стараймося разом відтворити останні миті земного життя Ісуса, яке Бог Отець пригорнув власними руками: цей гіркий надзвичайний досвід, в якому Ісус поєднує свій найцінніший приклад з порадою будувати наше повноцінне життя за Його зразком.

 Перше Стояння Ісуса засуджено до страти
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Івана 18, 38б-40


Тоді Пілат знову вийшов до юдеїв і заявив їм: «Жодної вини я в Ньому не знаходжу. Та є у вас звичай, щоб я вам відпускав одного на Пасху. Чи хочете, щоб я вам відпустив Царя юдеїв?» Тоді вони знову закричали, вигукуючи: «Не Його, а Варавву!» – Варавва ж був розбійником.

Роздум
Пілат не знаходить особливих провин для оскарження Ісуса і піддається впливу обвинувачів. Ось так Назарянина приречено до страти.

Ми, неначе, чуємо Твій голос: «На жаль, мені винесли смертний вирок, а безліч людей, які, здавалося, любили і розуміли мене, повірили в обман та звинуватили мене. Вони не зрозуміли моїх слів, і, відвернувшись, залишилися в своїх переконаннях, а мене засудили на смерть, Розіп'ятим, на смерть найбільш ганебну».

Чимало наших родин поранені подружньою зрадою, зрадою найдорожчої людини. Куди зникла приязнь близьких стосунків та спільного життя? Куди щезло відчуття бути одним цілим? Куди пропало те «назавжди», що лунало у взаємних присягах?

Ісусе, нам слід вдивлятися в Тебе, Зрадженого, та разом з Тобою долати миті, коли зазнають краху любов і приязнь, закладені в основу подружжя, коли біль проймає серце несправдженої довіри, зниклої близькості та втраченої впевненості.

Слід вдивлятися в Тебе, Ісусе, саме тепер, коли мене засуджує той, хто забув про зв'язок, що єднав нас у взаємний дар повної відданості. Лише Ти, Ісусе, в змозі зрозуміти мене, додати мужності, промовити слова істини, хоча мені нелегко зрозуміти їх. Лише Ти можеш дати мені необхідну силу, що здатна в свою чергу не осуджувати, не знеохочуватися, заради любові до того чада, що чекає на мене вдома, і для якого на даний момент я – єдина опора.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
Мати скорботна ледве жива, Поруч із хрестом була, А на Хресті висів Її Син.

Друге Стояння Ісуса обтяжено хрестом
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Івана 19, 16-17 


Тоді Пілат видав їм Ісуса на розп’яття. Ісуса взяли й повели. Несучи Свій хрест, Він вийшов на місце, яке називається Череп – єврейською мовою: Голгофа.

Роздум
Пілат віддає Ісуса в руки первосвящеників і вартових. Вояки напинають на його рамена багряницю і кладуть на голову вінець із колючих гілок. У пітьмі ночі вони глузують із Нього, бичують і знущаються над Ним; з настанням ранку кладуть на Нього важкий дерев’яний хрест, на якому страчують розбійників, щоб усі добре бачили, який кінець очікує кожного злочинця. Багато послідовників Ісуса рятуються втечею.

Цей випадок двохтисячолітньої давнини постійно повторюється в історії Церкви і людства. Навіть у наші часи. Церкву, Тіло Христове, атакують і ранять знову і знову.

Отож, вдивляючись у Тебе, Ісусе, закривавленого, самотнього, покинутого, висміяного, слід запитати самих себе: «Ті люди, яких Ти так любив, яким робив добро, навчав… Може це ми сьогодні…такі самі чоловіки і жінки, як і вони, що теж поховалися, побоюючись співучасті з Тобою, а забуваючи діяти, як Твої послідовники».

Але найгірше, Ісусе, це те, що також і я причетний до Твого страждання. І ми, подружжя, і наші родини. Ми також докладаємо свою лепту і робимо незносним тягар на твоїх плечах: коли не ставимося з любов’ю, коли звинувачуємо в провинах одне одного, коли не пробачаємо, коли не відроджуємо в нас взаємну любов.

Проте, ми охоче прислухаємося до власного «я», в усьому хочемо мати рацію, недооцінюємо наших близьких, зокрема, того, хто пов'язав своє життя з моїм. Ми забуваємо, Ісусе, що Ти сам сказав: «Усе, що б ви зробили одному з цих найменших, це зробили ви мені». Ти сказав це саме так: «Мені».

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
Її душу, що вже сльози не вміщала, повну смутку та страждань,
Пройняв меч за наші провини.

Третє Стояння Перше падіння Ісуса під хрестом
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Матвія 11, 28-30


Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас! Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, і знайдете спокій своїм душам. Адже Моє ярмо любе, і Мій тягар легкий.

Роздум
Ісус падає. Рани, тягар хреста, стрімкий шлях нагору та тиснява натовпу. Однак не лише це призвело до такого стану, але гніт трагедії, що з’являється у Його житті. В Ісусі, який постає в образі знесиленої людини, що спотикається і падає, вже важко розпізнати Бога.

Ісусе, там, на тому шляху, серед усіх тих, хто кричить і репетує, Ти, впавши на землю, підіймаєшся і намагаєшся йти далі до мети. У глибині серця Ти знаєш, що це страждання має сенс і що варто було взяти на власні плечі тягар наших численних недоліків, зрад і провин.

Ісусе, нам боляче усвідомлювати, що це ми – причина Твого падіння, чи, може, наші слабкості, не лише фізичні, але й усього нашого єства. Хотілося б нам ніколи не падати, проте достатньо зовсім мало, якоїсь зачіпки, спокуси чи невдачі, і ми поступаємося, падаємо.

Ми обіцяли йти за Ісусом, шанувати і дбати про людей, яких Він поставив поруч із нами. І, справді, ми їх любимо, або, принаймні, нам так здається. Якби їх не стало, відчувалася б болісно ця втрата. Проте, в конкретних обставинах щоденного життя ми не витримуємо.

Скільки падінь у наших родинах! Скільки розлучень, скільки зрад! А скільки самотності, абортів та сиріт! Ісусе, допоможи нам зрозуміти, що означає любити, навчи нас просити прощення!

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.

Спів
Як же сумна та скорботна ця Мати благословенна,
Її ж Син – Небесний Цар! 


Четверте Стояння Ісус зустрічає свою Матір
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Івана 19, 25


Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова і Марія Магдалина.

Роздум
На шляху до Голгофи, Ісус помічає свою матір. Їхні погляди перетинаються, розуміючи одне одного. Марія знає, хто її Син: яка Його місія і звідки Він. Марія знає, що вона – його мати, але, водночас, і дочка. Вона бачить, як Ісус страждає за всіх людей минулого, майбутнього та сьогодення. Вона страждає теж.

Звісно, Ісусе, Тобі боляче за страждання Твоєї матері, але Ти спонукаєш її до участі у цьому страшному божественному дійстві. Такий Божий план, заради спасіння всього людства.

Для чоловіків і жінок усього світу, але особливо для нас, родин, зустріч Ісуса з матір’ю, там, на шляху до Голгофи, – подія незабутня, завжди актуальна. Ісус пожертвував своєю матір’ю, щоб ми, кожен з нас, зокрема, ми, подружжя, мали матір постійно поруч і напоготові. Але, на жаль, ми іноді забуваємо про неї. Достатньо переосмислити наше подружнє життя, щоб усвідомити, як часто ми зверталися до неї, як Вона була з нами поруч у складні миті, як ми доручали їй наших дітей і благали її про їхнє фізичне, а особливо духовне добро!

І Марія, ставала нам близькою, вислуховувала й утішала нас своєю материнською любов'ю.

У хресній дорозі кожної родини, Марія – зразок мовчання, що навіть у найтяжчих стражданнях зароджує нове життя.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
Як же плакала мила Мати, Як страждала,
Дивлячись на Божого Сина біль!
 

П’яте Стояння Симон Кіренеянин допомагає Ісусу нести хрест
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Луки 23, 26


І повели Ісуса. Взявши якогось Симона з Кіренеї, який ішов з поля, поклали на нього нести за Ісусом хрест.

Роздум
Симон Кіренеянин уособлює, мабуть, кожного з нас, коли несподівано виникають труднощі, випробування, хвороба, неочікуване лихо, іноді важкий хрест. Чому? Чому саме я? Чому саме зараз? Господь кличе нас іти за Ним, а ми не знаємо куди і як.

Найкраще, Ісусе, обрати Твій шлях, приймаючи зі смиренням те, про що Ти просиш нас. Численні родини можуть підтвердити на власному досвіді: не варто чинити опір, а слід сказати «так», бо Ти – Господь землі і неба.

Однак не лише тому ми можемо і кажемо «так». Ти любиш нас нескінченною любов'ю. Навіть більше, ніж батько, мати, брати чи сестри, дружина, чоловік та діти. Ти любиш нас любов’ю далекоглядною, любов’ю, яка, попри все, навіть попри біди, прагне нашого спасіння, вічного щастя з Тобою.

Якщо настають скрутні часи, і в родині слід приймати складні рішення, якщо в серці панує спокій і ми намагаємося уважно збагнути, чого Бог прагне від нас, якесь таємниче світло осяює і допомагає нам розпізнати і нести наш Хрест.

Кіренеянин нагадує також численні обличчя тих, хто був з нами поруч у моменти, коли тяжкий хрест упав на нас чи на нашу родину. Він скеровує наші думки на безліч благодійників, які в різних кінцях землі віддано і шляхетно жертвують власним життям і поспішають з підтримкою і допомогою усім, хто у скруті та біді. Він вчить нас, в разі потреби, приймати зі смиренням допомогу, але також зі свого боку ставати кіренеянинами підтримки для інших.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
Де ж людина, що не заплаче, Коли перед Її очима Матір бачить,
Повну болю та мук.


Шосте Стояння Вероніка витирає обличчя Ісуса
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З другого Послання святого Павла-Апостола до Коринтян 4,6


Бог, Який сказав: «Нехай із темряви засяє світло!» – освітив наші серця, щоб просвітити пізнання Божої слави в особі Ісуса Христа.

Роздум
Вероніка, одна з жінок, що йшли за Ісусом, відчувала, ким Він є, і, спостерігаючи за всіма цими тортурами, страждала з любові до Нього. Тепер вона бачить зблизька це обличчя, що часто промовляло до її душі. Вона бачить Його понівеченим, закривавленим, спотвореним, але, водночас, як завжди, лагідним і смиренним.

Вона не витримує і намагається втамувати його біль, отож, бере хустину та витирає піт і кров з цього обличчя.

Іноді нам у житті доводилося витирати сльози і піт людей, що страждають. Часом у лікарняній палаті ми доглядали безнадійно хворого, а часом допомогли іммігранту чи безробітному, або вислухали в’язня. І, можливо, щоб підняти дух кожного з них, ми з чуйним поглядом обтерли їхнє обличчя.

Однак, ми рідко пам'ятаємо, що в кожному нашому нужденному браті чи сестрі приховуєшся саме Ти, Божий Син. Наскільки іншим стало б наше життя, якби ми про це пам'ятали! Поступово ми усвідомили б гідність кожної людини, що живе на землі. Кожна людина, незалежно, гарна чи негарна, більше чи менше обдарована, щойно зачата в лоні матері, чи вже літнього віку, відтворює, Ісусе, Тебе. Навіть більше, кожен уособлює Тебе. І, вдивляючись в Тебе, зведеного нанівець там, на Голгофі, ми разом із Веронікою вчимося розпізнавати Тебе в кожному людському єстві.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.

Спів

Хто від суму не співчуває, роздумуючи над болем у душах Матері та Її Сина?
 

Сьоме Стояння Друге падіння Ісуса
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З першого Послання святого Петра-Апостола 2, 24


Він Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, померши для гріхів, жили для праведності; Його ранами ви оздоровлені.

Роздум
Ісус падає вже вдруге, простуючи вузькою дорогою на Голгофу. Після пережитої страшної ночі жорстоких тортур ми помічаємо його фізичну виснаженість. Мабуть, не лише жорстокість, виснаження і тягар хреста, що на плечах, стали приводом повторного падіння. Ісуса обтяжує якийсь невимовний глибокий душевний гніт, що з кожним кроком відчувається різкіше.

Ти з’являєшся перед нами, як звичайна знедолена людина, що припустилася помилок у житті, за які тепер повинна поплатитися. І ти, схоже, не в стані фізично і морально долати завдання нового дня. Отож, ти падаєш.

У цьому новому прояві безсилля, Ісусе, ми розпізнаємо себе самих. Але Ти підіймаєшся знову і прагнеш досягти мети заради нас, заради всіх нас, щоб додати нам сил так само підійматися. Наша слабкість беззаперечна, але Твоя любов – набагато міцніша за наші недоліки, вона завжди нас розуміє і приймає.

Наші гріхи, які Ти взяв на себе, тиснуть на Тебе, але Твоя любов нескінченно більша за всі наші біди. Так, Ісусе, ми підіймаємося знову завдяки Тобі. Ми припустилися помилок під впливом спокус світу або осліплені жагою задоволення, або від нестримного прагнення почути, що ми комусь потрібні, що ще хтось любить чи навіть кохає нас. А нам самим іноді важко дотриматися присяги на вірність нашому подружжю, і зберегти первісну свіжість і життєдіяльність. Отож, усе стає одноманітним, кожен вчинок здається важким, і виникає бажання ухилятися.

Однак, докладаймо зусиль, Ісусе, щоб підійматися і не підкорятися найбільшій із усіх спокус: зневірятися у Твоїй любові всемогутній.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
За провини свого люду Вона в муках бачить
так жорстоко побитого Спасителя Душ.
 

Восьме Стояння Ісус зустрічає єрусалимських жінок, що за ним плачуть
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Луки 23, 27-28


Ішла ж за Ним велика юрба народу та жінки, які голосили й оплакували Його. Повернувшись до них, Ісус сказав: «Дочки єрусалимські, не плачте за Мною, краще плачте за собою та за своїми дітьми».

Роздум
Серед натовпу, що прямує за Ісусом, з’являється група жінок з Єрусалима. Вони впізнають Його і, зворушені таким станом, плачуть та зливаються з натовпом у дорозі на Голгофу.
Ісус помічає їх, розуміє їхній вираз смутку і навіть у таку скрутну мить залишає їм заповіт, що перевищує звичайне співчуття. Він прагне, щоб як у них, так і в нас, було не лише співчуття, але й навернення серця, що визнає неправоту, просить прощення і розпочинає нове життя.

Ісусе, як часто через легковажність або безсилля, внаслідок егоїзму чи почуття страху, ми закриваємо очі, щоб не бачити реалій життя! Зокрема, ми не переймаємося, не дбаємо про глибоку і активну участь у житті та потребах наших близьких і далеких сестер та братів. Ми продовжуємо жити зручно, засуджуючи зло, і всіх, хто коїть його, проте не дбаємо про зміну власного життя, щоб зробити свій внесок для покращення, викорінюючи зло і засіваючи добро.

Часто стан не покращується лише тому, що ми не доклали для цього належних зусиль. Ми стали осторонь, не заподіявши нікому шкоди, але також не зробивши нічого доброго, яке можна, а навіть слід було зробити. Отож, дехто, мабуть, розплачується за нас, за нашу бездіяльність.

Ісусе, нехай Твої слова допоможуть нам опам'ятатися і додадуть нам крихту тієї сили, що часто спонукає навіть до мучеництва свідків Євангелія: отців, матерів, дітей, кров яких у єдності з Твоєю, позначала і надалі позначає шлях у світі до добра.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.

Спів
Нехай дух мій розділяє Біль і терни Твого Сина, Що страждав безмірно.


Дев’яте Стояння Третє падіння Ісуса
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Луки 22,28-30а


Ви залишилися зі Мною в Моїх випробуваннях; як заповів Мені Мій Отець Царство, так і Я заповідаю вам, – щоб ви їли й пили за Моїм столом у Моєму Царстві.

Роздум
Шлях угору – короткий, але Ісус повністю виснажений, його сили, і фізичні, і духовні, вичерпані. Він відчуває ненависть до себе з боку старійшин, священиків, натовпу, які, неначе, хочуть зігнати на Ньому всю свою злість, накопичену із часом від ран минулого. Отож, вони своїм свавіллям над Ісусом, ніби дістали нагоду помститися.

А Ти, Ісусе, падаєш уже втретє. Ти – виснажений, але з превеликими труднощами підіймаєшся та продовжуєш страшний шлях на Голгофу. Ісусе, численні наші брати та сестри по всьому світу переживають тяжкі випробування лише тому, що йдуть за Тобою. Вони підіймаються разом з Тобою на Голгофу і навіть падають з Тобою у переслідуваннях, що протягом двох тисяч років ранять Твоє Тіло, Церкву.

Єднаючись у серці разом із цими нашими братами й сестрами, ми жертвуємо наші слабкості, наші біди, наші більші чи менші щоденні страждання. Часто ми живемо під запаморочливим впливом добробуту, без спроби всіма силами наново підійнятися самим і підіймати все людство. Завжди є змога підійнятися, адже Ісус знайшов сили, щоб встати і продовжити ходу.

Також і наші родини – це частка такої виснаженої матерії, вони опиняються в путах добробуту, що стає провідною метою усього життя. Коли ростуть наші діти, стараймося виховувати в них невибагливість, жертовність, самозречення. Намагаймося забезпечити їм багатостороннє суспільне життя у спортивних, мистецьких та розвиваючих закладах, але так, щоб вони не стали лише засобом заповнити день і займатися тільки тим, що подобається.

Тому, Ісусе, нам слід слухатися Твоїх слів, і старатися свідчити життям: «Блаженні вбогі, блаженні лагідні, блаженні миротворці, блаженні ті, що страждають за справедливість...».

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
Мати, Ти любові силою Вчини, щоб я у своєму серці відчув Твій біль біля Сина ніг.


Десяте Стояння З Ісуса знімають одяг
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Івана 19, 23


А вояки… взяли одяг Ісуса і поділили його на чотири частини, кожному з них по частині, а також туніку. Туніка була не шита, а повністю зверху ткана.

Роздум
Ісус в руках вояків. Як і кожного засудженого до страти, його роздягають, щоб принизити, зганьбити. Байдужість, нехтування і зневага людської гідності, доповнюються ненаситністю, жадібністю і користолюбством. «Вони здерли одяг з Ісуса».

Твоя туніка, Ісусе, була суцільною. Це свідчить про опіку, з якою дбали про Тебе Твоя матір і люди, які вірили в Тебе. Тепер, Ісусе, Тебе роздягнуто, і Ти ніяковієш, як і кожен, хто опиняється в руках людей, не здатних поважати людську особистість.

Скільки людей постраждали і страждають через відсутність пошани людської особистості та приватного життя. Іноді також і ми, мабуть, не цінуємо належним чином гідність людини, що поруч нас, «пануючи» над близькими: дітьми, чоловіком, дружиною, ріднею, знайомими та сторонніми. В ім'я нашої уявної свободи ми посягаємо на свободу інших: скільки недбалості, скільки неуважності в поведінці та у ставленні одне до одного!

Ісус, зазнавши зневаги в очах світу своєї епохи та людства усіх часів, нагадує нам про велич людської особистості, гідності, яку Бог дарував кожному чоловікові, кожній жінці, і яку ніхто і ніщо не може зневажати, адже вони створені на Божий образ. А наше завдання – сприяти пошані людської особистості та її життя. Зокрема, нам, подружжям, слід навчитися поєднувати ці дві провідні і невід’ємні дійсності: гідність та самопожертву.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
Вчини, щоб моє серце запалало, і радістю мого життя став Сам Христос-Бог.


Одинадцяте Стояння Ісуса прибито до хреста
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Івана 19, 18-19


Розіп’яли Його, і з Ним двох інших: з одного та з другого боку, а Ісуса – посередині. Пілат зробив напис і помістив на хресті. Було написано: «Ісус Назарянин, Цар юдеїв!»

Роздум
Прийшовши на місце, зване «Голгофою», вояки розіп'яли Ісуса. Пілат наказав зробити напис: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський», щоб висміяти Його та осоромити юдеїв. Однак, мимоволі, цей напис відтворює справжню дійсність про царювання Ісуса. Він – володар Царства без меж, простору і часу.

Ми можемо лише уявити собі муки Ісуса під час кривавого і болісного розп'яття. Можна заглибитись у таїну, чому Бог, ставши людиною, заради нас, дозволяє навіть розіп’яти себе на хресті і повисає над землею в незносних конвульсіях тіла і душі?

Заради любові, виключно заради неї. Заповідь любові спонукає пожертвувати власним життям задля добра інших. Це підтверджують численні матері, які не побоялися зазирнути в обличчя смерті, аби тільки своїй дитині дарувати життя; а також ті батьки, які втратили дітей, внаслідок війни чи терактів і вирішили не мститися.

Ісусе, на Голгофі Ти уособлюєш у собі всіх нас, кожну людину минулого, майбутнього та сьогодення. На хресті Ти вчиш нас любити. Ми починаємо усвідомлювати, врешті, суть досконалої радості, про яку ти розповідав учням під час Тайної Вечері. Тобі прийшлось зійти з небес, стати дитиною, згодом – дорослим, і тепер страждати на Голгофі, щоб своїм життям дати нам приклад справжньої любові.

Вдивляючись у Тебе, прибитого на хресті, ми як родина, подружжя, батьки і діти, вчимося взаємної любові, а також зміцнення поміж нами гостинності, що себе в дар іншим, і, водночас, цей дар із вдячністю приймає, витримано зносить труднощі і навіть перетворює їх на любов.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.

Спів
Мати, понад усе свята, Рани Господа до мого серця Глибоко вклади.


Дванадцяте Стояння Ісус вмирає на хресті Ісус переживає Свою смерть як дар любові
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Матвія 27, 45-46


Від півдня до години третьої після обіду темрява покрила усю землю! А близько години третьої Ісус крикнув гучним голосом, кажучи: «Елі, Елі, лама савахтані?» що означає: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...»

Роздум
Ісус висить на хресті, настає мить відчаю, темряви, нестерпних фізичних страждань. «Я спраглий», - промовляє Ісус. Отож, Йому до уст подають губку, занурену в оцет.

Раптом лунає крик: «Боже мій, Боже мій, чому Ти покинув мене?» Богохульство? Чи молитва засудженого словами псалму? Як сприйняти Бога, що плаче, що нарікає, що не відає, не розуміє? А Сина Божого, що став людиною, і передчуває самотню смерть та відречення Отця?

Ісусе, до цього моменту Ти був одним з нас, схожий в усьому до нас, окрім гріха! Ти – Син Божий, що став людиною і уподібнився в усьому до нас, щоб, попри Твою Святість, відчути нашу долю грішників, нашу відстань до Бога, а також пекло усіх, хто живе без Бога. Ти пройшов крізь темряву, а нам приніс світло, Ти пережив усамітнення, даруючи єдність для нас, Ти прийняв страждання, щоб нам залишити Любов, Ти пізнав вигнання, знищення, і повис поміж землею та небом, щоб прийняти нас у Боже життя.

Відтворюючи кожен крок Твоїх страждань, нас охоплює таїна. Ісусе, Ти не прив’язаний до Твоєї рівності з Богом, як до цінного скарбу, а готовий позбутися всього, щоб збагатити усіх нас.

«У руки Твої віддаю я дух мій». Як вдалося Тобі, Ісусе, у тій відчайдушній безодні, покластися на Любов Бога Отця, довіритися Йому, і померти в єдності з Ним? Лише вдивляючись у Тебе, лише разом із Тобою, нам вдасться подолати нещастя, страждання безневинних, приниження, образи та смерть.

Ісус переживає власну смерть як дар для мене, для нас, для нашої родини, для кожної людини, кожної сім'ї і народу, а також усього людства. Завдяки його самовідданості відроджується життя.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.

Спів
Бачить свого Сина у стражданні, Він самотньо голову схиляє,
Віддаючи Богу Свій Дух.


Тринадцяте Стояння Ісуса знято з хреста і передано Матері
Тіло Ісуса опиняється в обіймах Матері

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Івана 19, 38


Після цього Йосип з Ариматеї, який був учнем Ісуса, – але таємним, оскільки боявся юдеїв, – попросив Пілата, щоб зняти тіло Ісуса. І Пілат дозволив. Тож він прийшов і взяв Його тіло.

Роздум
Марія на власні очі бачить смерть Сина, Божого Сина, а, водночас, і свого. Вона знає про Його невинність, проте Він взяв на себе тягар наших бід. Мати жертвує Сина, а Син доручає Матір Івану та кожному з нас.

Ісус і Марія – це родина, що на Голгофі переживає і переносить найбільшу розлуку. Смерть роз’єднує їх, або, принаймні, здається, віддаляє матір від сина, пов’язаних надприроднім божественно-людським зв’язком. Заради любові вони жертвують ним і разом покладаються на Божу волю.

У безодню, що утворилося в серці Марії, входить інший син. Він уособлює все людство, що відчуває любов Марії до кожного з нас, ту саму любов, що вона плекала до Ісуса. Це дійсно так, адже в Його учнях вона упізнає обличчя Сина і житиме заради них, щоб підтримувати і заохочувати їх, щоб сприяти та допомагати їм розпізнавати Божу Любов, горнутися з власної волі до Небесного Отця.

Що кажуть на Голгофі мені особисто, усім нам, нашим родинам, ця Матір і Син? Кожен може лише зупинитися, приголомшений цим видовищем, і відчути, що ця Мати і Син роблять для нас унікальний дар, неповторний. Насправді в них ми знаходимо вміння збагатити наше серце, а також поширити наш світогляд до безмежних розмірів.

Ісусе, там, на Голгофі, поруч із Тобою, померлим за нас, наші сім'ї отримують дар Божий: дар любові, що спроможна сягати раменами без кінця.

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Спів
Я бажаю із Тобою стояти разом під Хрестом,
з Тобою у журбі єднатись, з Тобою в плачі розпливатись.
 

Чотирнадцяте Стояння Ісуса покладено до Гробниці
С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.
В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.
З Євангелія від Івана 19, 41-42


На тому місці, де Він був розп’ятий, був сад, а в саду – нова гробниця, в якій ніколи ніхто не був похований. Тут і поклали Ісуса, з огляду на юдейську п’ятницю, бо гробниця була близько.

Роздум
Глибока тиша огортає Голгофу. Святий Іван у своєму Євангелії зазначає, що Голгофа знаходиться в саду, в якому є вільна гробниця.

Ісус, в якому вони поступово відкривали образ Бога, що став людиною, тепер лежить мертвим. У цій таємничій самотності вони почуваються розгубленими, не знають, що слід робити і як себе поводити. У них немає іншого вибору, як утішати себе взаємно, бути опорою одне одному і триматися разом. Саме тут в учнях визріває момент віри, тобто відтворюється пам'ять про все, що Ісус, перебуваючи поруч із ними, казав і чинив, але на той час це було для них зрозумілим частково.

Тут вони стають Церквою, очікуючи Воскресіння і зішестя Духа Святого. Разом із ними перебуває мати Ісуса, Марія, яку Син довірив в опіку Іванові. Вони тримаються спільно поруч, навколо неї, і… чекають… чекають на появу Господа. Ми знаємо, що на третій день це поховане тіло воскресло. Отож, Ісус живий вже назавжди. Він супроводжує нас особисто, у нашій життєвій подорожі, як в моменти недолі, так і щастя.

Ісусе, допоможи нам одне одному відповідати взаємністю на любов і будь постійно присутнім серед нас щодня, як Ти сам обіцяв нам: «Де двоє або троє зібрані в ім'я Моє, там Я присутній посеред них».

Отче  наш… що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,

нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.


Роздуми та молитви Данила та Анни Марії Занзуккі, Засновників Спільноти «Нові Родини»

Переклад: о. Олександр Дасік

Католицький медіа-центр

"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
Переглядів: 765 | Додав: Крок69 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук




Форма входу


Календар
«  Квітень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів

Друзі сайту






























Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2024      Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz