Актуальне інтерв'ю з Преосвященнішим Кир Володимиром Війтишином:
- Преосвященніший Владико, на празник Верховних Апостолів Петра і Павла минуло п'ять років Вашого архієрейського служіння на єпископському престолі Івано-Франківської Єпархії. Ця Єпархія була для Вас завжди рідною, адже на її теренах Ви впродовж кількох років душпастирювали у нелегальних умовах, коли Церква була заборонена і гнана, а потім, з настанням легалізації, відроджували її діяльність. З якими почуттями Ви очолили Єпархію 5 років тому і яким бачите своє служіння сьогодні?
- За цей час відбувся помітний якісний зріст: Єпархія почала працювати більш повноцінно, різноманітно. Після часів підпілля, коли Церква не мала жодних прав, спостерігаємо справді дуже великий поступ. Владики Софрон Дмитерко, Павло Василик, катакомбне духовенство залишили нам неоціненну спадщину: вірність Христові та Його Церкві, повну самопожертву, незламність перед переслідуваннями. Церква збереглася завдяки їхній стійкості і мужності, а очолений ними вихід з підпілля поклав початок відродженню української держави. Сталося це завдяки тому, що наша УГКЦ молитвами і подвигами своїх ревних подвижників зберегла тисячолітню українську християнську традицію і духовність. За часів підпілля нашої Церкви я бачив якість, я пізнав людей, які були всеціло посвячені Церкві. Їх не зломило ніщо: ні залякування, ні переслідування, ні тюрми. Чистота і самовідданість їхнього служіння викликали повагу навіть з боку переслідувачів. Цю якість, здобуту у часи гонінь, нам потрібно сьогодні зберегти, про неї повсякчас пам'ятати. Тому, прийшовши в Івано-Франківську Єпархію, яку в свій час очолювали такі великі духовні постаті як владики Юліян Пелеш та Андрей Шептицький, Єпископи-Мученики Григорій Хомишин, Симеон Лукач та Іван Слезюк, владики-ісповідники Іван Лятишевський, Софрон Дмитерко та Павло Василик, а в останні кільканадцять років - Єпископи Софрон Мудрий та Іриней Білик, я бажав лише продовжити те, що вони здобули, до чого змагалися і чого прагнули для добра і спасіння людських душ, Церкви та України.
- Однією з перших відроджених інституцій Єпархії стала духовна семінарія. Вона почала існувати тоді, коли ще навіть єпархіяльне управління не мало свого приміщення, а канцелярія містилася в малесенькій кімнатці при Катедральному Соборі...
- Гостра нестача духовенства, винищеного комуністичним режимом, стала чи не найбільшою проблемою відродженої Єпархії. Тому з перших днів після легалізації єпископат вирішив негайно створити семінарію. Власне, навіть не створити, а продовжити традицію, адже семінарія існувала 40 років перед приходом більшовиків, і збереглася навіть у часи гонінь: священики-професори на конспіративних помешканнях під постійною загрозою арешту продовжували вишкіл семінаристів. З відродженням семінарії у 1990 році, до речі - також на празник св. Верховних Апостолів Петра і Павла, ми спостерігали воістину подиву гідні покликання: понад 400 юнаків і вже зрілих чоловіків - науковців, учителів, інженерів - виявили гаряче бажання послужити своїй воскреслій Церкві-Мучениці, своєму народові і державі, яка тільки-но зароджувалася. Сьогодні випускники Івано-Франківської духовної семінарії служать не лише у рідній Єпархії, але й по всій Україні, і навіть на усіх континентах Землі - всюди, де є українці, а наша семінарія належить до числа найкращих навчально-виховних духовних закладів УГКЦ. Для ще більшого вдосконалення навчального процесу неподалік головного корпусу духовної семінарії споруджуємо новий кількаповерховий навчальний комплекс Теологічної Академії. Тут будуть обладнані численні аудиторії, бібліотека, інформаційно-видавничий центр, спортивна зала, - тобто процес навчання буде облаштований за найсучаснішими вимогами з тим, щоб наші студенти могли здобути повноцінну богословсько-катехитичну освіту.
- Окрім духовної освіти, Єпархія дбає і про надання освітніх послуг для широкого загалу. Чи не надихає Вас успіх Католицької школи св. Василія на розширення навчальної мережі з допомогою Церкви?
- Справді, наша Католицька школа св. Василія за короткий час зайняла гідне місце серед шкіл міста і області завдяки досягненню належного рівня освіти і виховання. З минулого навчального року кілька старших класів перейшли в оновлену частину приміщень колишньої духовної семінарії по вул. Шевченка, 11. Зараз продовжуємо розширення простору для навчання, відновлюючи наступних кільканадцять кімнат для класів. На жаль, військкомат повільно звільняє ці приміщення та земельну ділянку, які документально належать Єпархії. Але вірю, що через кілька років наша Католицька школа осягне усі навчальні ступені і в доброму розумінні складе гідну, добру і щиру конкуренцію для інших загальноосвітніх закладів краю. Великим нашим бажанням є створення християнського дитячого садка, який би став першою сходинкою у формуванні релігійно-національної свідомості дітей перед вступом у Католицьку школу. Просимо Господа, щоб це добре прагнення здійснилося.
- Яким духовним потенціалом володіє Івано-Франківська Єпархія сьогодні?
- У теперішній час наша Єпархія найбільша за чисельністю священиків: маємо 445 душпастирів. У духовній семінарії і Теологічній Академії навчається 215 семінаристів. За 20 років з часу виходу Церкви з підпілля споруджено 120 храмів, 30 перебувають у стадії будівництва. Найгострішим адміністративним питанням Єпархії залишається відсутність приміщення під єпархіяльне управління, яке досі не передане і перебуває у користуванні судової інстанції. Це - колишній єпископський палац по вул. Шевченка, 16 звідки був арештований Блаж. Мученик Григорій Хомишин. Тому Єпархія чекає на відновлення історичної справедливості. Велику духовно-доброчинну працю в Єпархії виконує „Карітас". Він не лише розташований в одному з найкращих приміщень в Україні, збудованих церковним коштом, але й надає різнопланову гуманітарну, інформаційну та консультативну допомогу найбільш незахищеним у соціальній сфері громадянам. Високопрофесійний колектив „Карітасу" здійснює діяльність у багатьох напрямках, яка відома добрими плодами як в місті, так і в області. Особливо активно і ефективно наші доброчинці-волонтери працювали над усуненням наслідків повені 2008 року, надавши допомогу тисячам постраждалих від стихії прикарпатців. Дотримуючись традиції наших єпископів-попередників, Єпархія значну увагу приділяє розвитку і підтримці засобів масової інформації. Вже 20 років на ниві духовного відродження невтомно трудиться колектив часопису і видавництва „Нова Зоря", які мають історичну тяглість ще з 1926 року. Наша газета відома і бажана далеко на межами Прикарпаття, і не лише в Україні, але й за кордоном. Видавництво випустило у світ сотні книг християнської, історико-краєзнавчої, літературно-художньої та мистецької тематики, чим збагатило духовну скарбницю української культури. На новий, якісний рівень вийшла творча праця FM-радіо „Дзвони". Маємо ліцензію на мовлення на 7 років, сучасну обладнану студію, професійних фахівців-журналістів, які постійно змагають до вдосконалення і розширення тематичного діапазону.
- Івано-Франківська Єпархія втішається знаними на всю Україну і далеко за кордоном відпустовими Марійськими місцями: у Гошеві, Крилосі і Погоні. В останні роки особливого розвитку набула Свято-Успенська святиня у княжому Галичі-Крилосі, розташована в колисці українського християнства і державності. Немає сумніву, що, перебуваючи у такому могутньому духовному трикутнику, наша Єпархія має привілей особливих духовних благодатей...
- Наші чудотворні місця - це святі місця, бо позначені небесною присутністю самої Пресвятої Богородиці. До цих місць впродовж століть ходили на молитву і зцілення десятки поколінь наших предків. Ці місця - наш найбільший духовний і національний скарб, це невичерпні джерела Господніх ласк. Вони також - найкраща відповідь нашим неприятелям і в Україні, і за кордоном, які й дотепер твердять, що українці - меншовартісні, без духовного коріння та історії. Зокрема, відродження святині у Крилосі нагадує нам і цілому світові, що ми мали не тільки один з найстаріших у Європі митрополичий осідок, але й столицю могутньої Галицько-Волинської держави, а князь Данило був одним із перших коронованих володарів Європи: рівний серед рівних. Ми - нащадки великої християнської цивілізації, яка повинна стати могутньою підвалиною нашої сучасної духовності. Тому дуже бажаємо і робимо все для того, щоби Крилос став для нас головним поки що єпархіяльним, а в майбутньому - загальноцерковним відпустовим місцем. Надзвичайними ласками Матері Божої впродовж століть втішаються Гошів і Погоня, які були особливо люто знищені безбожниками у минулому столітті. Їхнє бурхливе відродження у наші дні - свідчення глибокої віри наших людей і безустанної опіки неба над нашим краєм. З іншого боку, духовна й історична традиція Галичини логічно спонукає нас до розбудови церковної інфраструктури, зокрема - піднесення нашої Івано-Франківської Єпархії, яка в цьому році відзначає 125-літній ювілей, до гідності Митрополії. Це було турботою і бажанням наших попередників Владик Софрона Дмитерка та Софрона Мудрого. Зрештою, такий статус стане ще одним кроком до утвердження патріаршого устрою помісної Української Греко-Католицької Церкви.
- На початку третього тисячоліття перед Церквою в світі й Україні постають нові загрозливі виклики. Що Вас, як Єпарха, турбує у сфері духовності найбільше?
- Сьогодні справді нелегкі часи. Розділення, відсутність довіри спостерігаємо повсюди. У Церкві, державі, суспільстві, в родинах, у людській душі. У такому стані працювати, творити єдність і гармонію дуже важко. Особливо турбує стан виховання молоді. Вона чи не найбільш загрожена цим розділом, недовірою, подвійною чи потрійною мораллю, яку сповідують сучасне суспільство, політика, мас-медія, і які насильно прищеплюються в наших сім'ях, у людських душах. Тому християнське виховання молоді - наше першочергове завдання. Стара українська приповідка каже: „Вчи Іванка, бо Івана буде вчити пізно". Якщо ми не прищепимо дитині моральних засад у перші роки її життя, коли вона формується як особистість, то зробити це згодом буде дуже складно. Церква у цій ділянці намагається зробити багато, але досягти великих успіхів без тісної співпраці з державою, суспільством, очевидно, не вдасться. Серце болить, що через відсутність розуміння осягти вдається небагато, і молодь щораз більше страждає від тяжких соціальних недуг, як розпуста, алкоголізм, наркоманія, залежність від т. зв. мас-культури, яку насаджують телебачення та інтернет. Державні і суспільні інституції у співпраці з молоддю більше дбають про зовнішній ефект, не звертаючи уваги на внутрішній, духовний світ молодої людини. А без молитви, без Божого благословення заблукати на манівцях життя може будь-яка людина, не кажучи вже про юні душі.
- Останніми часами провідні світові засоби масової інформації здійснюють потужні психологічні атаки на Святішого Отця Папу Римського, на усю Христову Церкву, звинувачуючи її служителів у різних непідтверджених надужиттях. Насправді ця ворожа кампанія спрямована на те, щоб усунути християнське вчення та норми моралі з суспільного життя як застарілі, а на їх місце поставити культ гедонізму, сили, прагматизму, який відповідає духу сьогодення, тобто - не залишити у людських душах місця для віри в Бога і молитви. Як Церква в Україні має реагувати на таку небезпечну ситуацію?
- Багатьом у світі нині здається, що в духовному беззаконні і безладді жити легко і зручно. Але закони Христа - це закони Божі, вони вічні, незмінні і універсальні. Їх порушення або заперечення ведуть до хаосу в душі і до самознищення особистості. Історія від заснування світу, про яку знаємо також зі сторінок Святого Письма, свідчить, що ті народи, які жили у мирі з Богом, розвивались і процвітали, а ті, що противились і заперечували Творцеві, гинули від ворожих нападів і міжусобиць, бо відкинули Божу благодать і допомогу. Про це особливо яскраво свідчить трагічний досвід минулого століття. Норми, які нав'язує нам теперішній світ, це не що інше, як новітнє ідолопоклонство. Ісус Христос та Його вчення: вчора, сьогодні і назавжди - ті самі навіки. Якщо сучасний світ цього не збагне - на нас чекають дуже плачевні перспективи. Тому усі ми, і духовенство, і миряни, повинні боронити свої духовні позиції прикладом власного високоморального життя: через молитву, через стосунки у сім'ї, через участь у житті Церкви, через справи милосердя. І тоді жодні підступи світу нас не здолають і сили зла Христову Церкву не переможуть.
Розмову вів о. Ігор Пелехатий
|
