Роздуми над Словом Божим на вівторок ХІХ Звичайного тижня, рік І

Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: «Хто найбільший у Небеснім Царстві?» Ісус покликав дитину, поставив її серед них…

Чому людина завжди прагне чогось більшого, чогось великого? Хтось має роботу і зарплату — прагне більшої, хтось має квартиру — прагне більшої, хтось стає добрим фахівцем — прагне бути мега-спеціалістом, хтось стає зіркою — прагне бути мега-зіркою, жити в мегаполісі, купувати в мегамаркеті… Хтось відповість, що постійне самовдосконалення жодним чином не є поганим. Тільки чи насправді за цими прагненнями стоїть бажання вдосконалення — а чи бажання самореалізацї, самозвеличення з приводу незнання, нерозуміння й не прийняття себе? А інше питання в тому, чи людина здатна стати досконалою сама.

От і апостоли в сьогоднішньому читанні — хотіли не тільки бути в Царстві Небесному, а бути в ньому кимось великим. Можливо, запитуючи про це Ісуса, вони хотіли почути у відповідь: «Звісно, що ви, а хто ж іще?» Натомість Ісус, ставлячи перед їхніми очима дитину, каже, що в Домі Отця живуть тільки Його діти, а щоби стати такою дитиною, потрібно навернутися. Грецьке слово «стрефо» означає відвернутися, повернутися, щоб іти в протилежному напрямку. А який напрямок протилежний від великого? В сторону малого. Часто, ганяючись за великим, ми не помічаємо малих, але дуже важливих речей. Настільки важливих, що Бог наказує своїм ангелам слідкувати за ними.

Бути малим — це бути собою, бо лише Один той, Хто істинно Великий, — Господь (пор. Пс 48, 2). А ми можемо бути лише Його дітьми. Іншими словами: якщо не стану собою, малою слабкою людиною, дитиною Отця Небесного, то взагалі не зможу ввійти у Його Царство. Тоді нащо мені здасться моя досконалість?

Джерело: CREDO