Роздуми над Словом Божим на суботу ІІ тижня Великого Посту

«Бог не за гріхами нашими учинив із нами» (Пс 103,10). Милосердя Боже тішить нас, коли ми самі грішимо. З іншого ж боку, ми гніваємося на Бога, коли Він милосердний щодо інших — так, як старший син із притчі гнівався на свого батька.

Старший син мав свої підстави: батько простив надто легко. Батько не зробив висновків із гріхів свого молодшого сина і з вірності старшого! Поведінка батька теж була непедагогічною щодо марнотратного сина, який міг задешево оцінити батьківське прощення, яке дістав так легко.

В нас, десь глибоко, сидить старший син і його мислення. Так ми підходимо до сповіді: роблячи іспит совісті, не думаймо тільки про занедбання, але й про поступ, розвиток, якого ми досягли. Нам би видавалося несправедливим, щоб Бог нас постійно прощав, і постійно задарма, без будь-якого виправлення з нашого боку. Як старший син, ми хочемо вірністю і тяжкою працею вислужити собі Боже милосердя.

Також і молодший син ставав перед батьком, навіть боячись попросити про милосердя. Він теж спершу думав, що йому належить кара і що він має відробити покуту, що може просити тільки про те, щоб бути невільником у батька.

Свята людина — це той, хто не подібний ні до старшого, ні до молодшого синів із притчі; святий — він як батько. Свята людина не цінує нічого більше, ніж милосердя. Чи того милосердя, про яке просить як скрушений грішник, чи того, якого охоче вділяє винуватцям. Свята людина — вона як Бог: багата милосердям. Наприкінці життя не хвалитиметься тим, що за всі роки зробила для Бога, а тільки пригадуватиме милосердя, якого зазнала у своєму житті.

Джерело: CREDO