Роздуми над Словом Божим на суботу V тижня Великого Посту

Віра частини свідків воскресіння Лазаря стає причиною серйозного занепокоєння релігійних лідерів у Єрусалимі. Вони охоплені панікою, тому їхні думки занадто катастрофічні. Прийняття всіма віри в Ісуса не мусило допровадити до збройної інтервенції римлян (в. 48). Ця ірраціональна реакція дає можливість для того, щоб первосвященик Каяфа, силою свого уряду, вимовив пророцтво щодо характеру смерті Ісуса. Це буде смерть замінна: за народ і люд (в. 50‑51).

Однак твердження, що Ісус помре за народ, не охоплює всього сенсу Його спасенного діяння. Він віддає своє життя за всіх розсіяних дітей Божих, також і за язичників, чиє Боже синівство тут посередньо підтверджене (в. 52). На жаль, Каяфа й інші члени Високої Ради, які відкидають Ісуса, неспроможні охопити всього сенсу подій, пов’язаних із Ним. Їхній погляд залишається звуженим до горизонту національної спільноти та її інтересів. Божий план залишається для них таємницею.

Третя Пасха, про яку згадує євангеліст, є вирішальною. Фактично виданий Ісусові вирок смерті (в. 53) та використання проти Нього влади над сумліннями, яку мала Висока Рада (в. 57), свідчать про те, що драма вступає в завершальну фазу. Рішення залишити Єрусалим (в. 54) показує, що Ісус повною мірою усвідомлює небезпеку. Міркування жителів Єрусалима, які готуються до свят (в. 56), підтверджують, що напруження досягло своєї вершини.

Джерело: CREDO