Сьогоднішня "L'Osservatore Romano" застерігає від полону всесвітньої мережі. Електронні інструменти поставили в центр "всесвіту" наше "его", відзначає автор статті у ватиканській газеті Крістіан Мартіні Грімальді. "Колись ми збирали в альбоми наклейки, на яких були наші спортивні чемпіони, якісь команди", - пише він. Нормальна схильність до колекціонування, мати і зберігати особливо цінний екземпляр цукеркової обгортки або чогось іншого, була приводом до контакту з іншими.
Зараз ми підмінили самими собою колишні обгортки. Гарячкова гонитва за все новими онлайн-можливостями, яким немає і не буде кінця, радість аж до "гусячої шкіри" при черговому оновленні нашого віртуального альбому, "підсаджує" нас на певну залежність; ми постійно чекаємо на "нову дозу" уваги з боку майже цілого світу до нашої так улюбленої персони. "Від одного оновлення до іншого, вдивляючись в нові фото, ми з тужливої надією очікуємо, що як найбільше число користувачів клікне на наше життя", - пише Грімальді.
А коли інтерес до нас як засобів - в рамках моделі "використовуй і викинь" - падає, ми впадаємо у відчай. "Так може краще зовсім не починати?" - задається питанням Крістіан Грімальді.
За матеріалами: radiovaticana.org
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
