Роздуми над Словом Божим на урочистість Пресвятого Серця Ісуса

Нещодавно я почув про одного чоловіка, який небагато знав про Католицьку Церкву, але пам’ятав з дитинства, що над ліжком його дідуся, католика, висіла ікона Серця Ісусового. Тому той чоловік переконаний, що католицька віра — це віра в те, що Бог має серце.

Вочевидь, віддаючи честь Серцю Господа Ісуса, ми не вшановуємо частину тіла Христа, хоч і пам’ятаємо, що на хресті Господь дав собі пробити списом бік, а отже, серце, аби з нього витекли кров і вода для спасіння світу (пор. Йн 19, 34). Серце Ісуса, хоч і прийняло наше, людське тіло, насправді є серцем Бога, тобто серцем духовним.

У Біблії «серце» означає найглибший осередок духовних сил людини: розум, волю і почуття, які діють спільно і одночасно. Тому справжня любов може бути тільки любов’ю «з цілого серця», тобто любов’ю повною, інтегральною і щирою, яка залучає цілу людину. Але серце людини, як і вся людина, створене на образ і подобу Бога. А отже, і Бог має серце, на подобу якого кожен з нас має серце.

Якщо наша любов може бути «з усього серця», то тим більше Бог любить нас цілим своїм Серцем. Якщо у людей може бути любов розумна, рішуча і діяльна, яка містить і знання, й переживання, і діє одразу, то тим більше Бог так нас любить. Що більше: як каже св. Йоан, Він є саме такою Любов’ю (пор. 1 Йн 4, 7. 16).

Характерна риса такої любові — що вона любить перша і діє перша, не чекаючи на взаємність. «Любов полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого — примирення за гріхи наші» (1 Йн 4, 10). Далі, ця любов не є суто емоційною «закоханістю». Любов любить не тому, що хтось прекрасний і досконалий. Любить тому, що любить, немає іншої причини любові, аніж сама любов. І любить вірно, не припиняє. Бог показав це вже у Старому Завіті: «Не тому, що ви численніші від інших народів, полюбив вас Господь і вибрав вас, ви ж бо найменший з усіх народів, — а з любові до вас і щоб здійснити клятву, якою Він клявся батькам вашим» (Втор 7, 7-8). Далі, любов — лагідна, не нав’язується і не обтяжує собою, навпаки, вона дозволяє зростати тому, кого любить: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт 11, 28‑29).

Пізнати іншу людину ми можемо тільки через таку любов серця. Без любові серцем ми не знаємо ані серця іншої людини, ані свого власного серця. Ми не знаємо, на що здатні, яка наша цінність, доки самі не почнемо любити.

Джерелом такої великої любові серцем є взаємна любов Бога Отця і Сина Божого. Вона є глибоким пізнанням Отця і Сина через любов: «Ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити» (Мт 11, 27). Те, що відкрив нам Ісус Христос, це і є, власне, любов Бога, яка нас, створіння, прагне притягнути до себе, до Творця.