Роздуми над Словом Божим на середу ХХХ звичайного тижня, рік ІІ

Сказав Йому хтось: «Господи, чи мало є тих, які спасаються?» Він відповів їм: «Силкуйтесь увійти через вузькі двері, бо багато хто, кажу вам, буде намагатися ввійти, та не зможе»…

Чи не здається вам, що цей уривок — зразок певної естафети або ж марафону в нашому житті? Ви наввипередки прямуєте до Божого Царства, намагаєтеся пролізти крізь тісні ворота, добігаєте до фінішу — а тут просто перед вами зачиняють двері зі словами «Геть від мене!» Хоч як дивно, саме так більшість із нас сприймають цей текст, і пригадуючи всі свої гріхи, ми мовчки погоджуємося з тим, що саме перед моїм носом Господь двері таки зачинить. Та чи насправді таку перспективу для нас у цьому тексті малює Господь? Якщо так, тоді Бог — це Суддя із таймером в руках та списком наших «проколів».

Аби розвіяти цей химерний образ Бога, придивимося до тексту та спробуємо увімкнути фантазію. Спробуємо уявити, як Бог сидить у цьому будинку, який символізує Боже Царство й де відбувається бенкет. У якій тоді точці ми бачимо себе? На подоланні чергового етапу мега-марафону під назвою «життя» або ж, можливо, в якомусь іншому місці? На допомогу нам приходить сьогоднішній уривок: «Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні». Якщо раптом під час Великого Суду ми будемо викинутими назовні, то це значить, що ми зараз знаходимося всередині? Жити разом у домі — це бути або хорошими друзями, або ж навіть ближче: родиною. Чи можете ви уявити своє життя не як марафон, а як співмешкання з Ісусом? Це кардинально змінює ракурс стосунків із Господом, бо тоді Він стає для мене не суддею, який фіксує мої провали на «забігу», а Кимось Близьким, із ким я живу, кому телефоную, говорю, скаржуся, перед ким вибачаюся, з ким снідаю та вечеряю. І тоді моє щастя — Його щастя, мої проблеми стають Його проблемами, мої гріхи стають причиною Його сліз.

До речі, говорячи про прийоми їжі, в тексті знаходимо ще один уривок підтвердження теорії «співмешкання» з Богом. Ті, кого Господь викидає назовні, кажуть: «ми їли і пили перед Тобою». Один прийменник, який вирішує все наше життя, бо можна їсти перед кимось, а можна їсти з кимось. Відчуваєте різницю? Діляться їжею з близькими людьми, на вечерю запрошують коханих… Чи такі мої стосунки з Господом? Моє життя проходить перед Ним, чи разом із Ним?

Що говорить Господь, коли естафетівці просять Його відчинити двері? — «Не знаю вас, звідкіля ви». Вас не зачепили ці слова? Бог не каже: «Ви нічого в житті не зробили, ви образили молодших, не зреалізували Мій план на ваше життя». Він просто не знає нас — не знає, звідкіля ми. Може, це тому, що ми все своє життя не мешкали в Його домі, не були Його сусідами, а десь долали вигаданий марафон «Як дістатися до Божого Царства»?

«Бог мешкає разом зі мною, а я з Ним»!