Роздуми над Словом Божим на свято Преображення Господнього

Ісус забирає вибраних учнів на високу гору. Образ високої гори — це образ молитви. Життя народу Завіту було пов’язане з горами як місцями особливого зв’язку з Богом, місцями, де Господь зустрічався зі своїм народом. Саме на горах Мойсей та Ілля отримали благодать бачити, наскільки це було можливим, Славу Божу; на горах ці двоє свідків Преображення мусили боротися за віру народу; врешті, ці двоє таємничим чином покинули світ, бувши похованими або забраними Богом.

Усе те, що спіткало Мойсея і Іллю на горах, випадає і нам на молитві. Преображення, свідками якого ми стаємо, і Преображення, яке відбувається в нас самих, — це саме те, з чим ми маємо справу в молитві. Не завжди можемо торкнутися видіння і присутності Бога у молитві, але завжди в нас самих може преобразитися та чи інша сторона нашого єства.

Такі малі преображення переживаємо, слідуючи за Ісусом на високу гору молитви, та й на будь-яку іншу гору, де Він нас випереджає і які нам також слід пройти. Гора спокушання, гора проповіді, гори усамітнення, яких не одна трапляється на Ісусовому шляху; гора Преображення, Оливна Гора і Голгофа, й нарешті гора Вознесіння до Отця.

Преображення — містичне свято, що кидає світло на усі ті висоти, де побував Ісус у часі своєї земної мандрівки. Воно показує нам перспективу Його молитви, що є водночас боротьбою і проявом Божої Слави, Божої присутності, яка саме у слабкості нашій і проявляється.

Учні, яких вибрав Господь, мали побачити неземне світло Царства, що надходить саме так, а не інакше: через спокуси і боротьбу, через Голгофу і самотність Оливної гори. Так само і ми, що святкуємо цей день, святкуємо самого Христа, Його інтимну присутність у наших серцях, яка часом, через досвід витривалої молитви, осяює нас ізсередини вічним світлом, показує нам радість вічного життя, де усе те, що доброго ми зробили чи досвідчили поєднується в одній миті з тим, що ще на нас очікує. Тому разом із Петром апостолом можемо у цей день з радістю промовити «Учителю, добре нам тут бути. Зробімо три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі!». Петро говорить про намети, бо це саме був час свята наметів — סוכות, суккот. Свято радості з плодів землі, свято радості з Божої Присутності, яка перебувала з народом, мандруючим пустелею і своїми хмарами укривала його намети, берегла тих, хто довірився Найвищому. Він виразив одне з переконань, яке поділяли деякі євреї в ті часи: що ось вони перебувають на горі, разом із Мойсеєм та Іллею, вкриті Хмарою Божої Слави, і вистачить тільки поставити стіни намету й перебувати в ньому, щоби виконати заповідь Тори (див. Лев 23,42-43). Радіймо, отже, Царству, що надходить, бо бачимо вже Ісуса, вбраного у білі шати, які ми зможемо зодягнути, коли вибілимо їх у крові Агнця (пор. Одкр 7, 14).

Джерело: CREDO