П`ятниця, 29.03.2024, 11:47


Вітаю Вас Гість | RSS
[ Головна ] [ ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]


Меню сайту


Настоятель Римо-католицької парафії св. Валентина в м.Калуш

Оголошення



   Святий
       Іван Павло II,
 Кароль Юзеф Войтила (1920–2005)
— 264 Папа Римський.

Останні слова Івана
Павла ІІ.:

" Не бійтеся!
Це час сприятливий, час надії та відваги".
 "Дозвольте мені вирушити до дому батька".




Шановні відвідувачі,просимо реєструватися на сайті.
Зареєстровані користувачі мають доступ до всіх сторінок сайту.
УВАГА!!!
"Радіо Марія" можна слухати на сторінці "Радіо Ватикан"



Міні-чат
200



Головна » 2015 » Серпень » 3 » Наші «забаганки» — чи Божі обіцянки?
21:06
Наші «забаганки» — чи Божі обіцянки?

Роздуми над Словом Божим на понеділок XVIII звичайного тижня, рік І

Сини Ізраїля собі стали плакати: «Хто, мовляв, дасть нам м’яса їсти? Пригадуємо собі рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки, дині, пір, цибулю, часник; а тепер душа наша прагне: нема нічогісінько, сама лише манна перед нашими очима.

І забагалося… І пригадали… Саме так починається сьогодні перше читання. Начебто непомітні слова, але наслідки були дуже вагомі. Потім довелося місяць їсти м’ясо. Вони зараз у пустелі. Й почали нарікати. Дуже швидко забули про «райське життя в Єгипті»:

 …запрягали вони(єгиптяни) синів Ізраїля до тяжких робіт; отруїли їхнє(євреїв) життя тяжкою працею на глинищах… і повелів фараон усьому народові своєму: усякого сина, що вродиться в євреїв, кидайте в річку; а кожну дочку лишайте живу (Вих 1, 13.14.22).

Ось таке романтичне й прекрасне життя мали. «Забезпечене». Дуже короткою виявилася пам’ять! За кілька місяців забули 400 років рабства й те, як молили Бога витягнути їх «із того пекла». Бо життям то важко назвати. Скоріше — виживання або животіння.

Цікаво, що коли Бог укладав союз з Авраамом і обіцяв сина, Він також додав:

Знай певно, що твої потомки будуть чужинцями в землі не своїй; будуть рабами, і гнітитимуть їх чотириста років. Та над народом, в якого вони будуть рабами, я вчиню суд, і вони вийдуть звідтіля з майном великим. Ти ж підеш до твоїх батьків у мирі, й тебе поховають у старості щасливій; а на четвертому поколінні вони повернуться назад сюди (Бут 15, 13-14).

На той час навіть ще Ісаака не було. Він з’явиться через 25 років. Все, що мав Авраам, — Божу обітницю. А що йому з неї?. Він навіть сина не має! Які потомки? Господи, Ти про що?

Але, як бачимо, таки Богу вдалося. Й Ісаака дати, І Йосифа врятувати… І навіть вивести народ із рабства. Ось тільки Ізраїль це забув і перестав цінувати. Я запитала : «Чому?» Можливо, тому, що мало цінуємо те, що нам дісталося «в подарунок». Адже, якщо пригадаємо, то всю «чорну роботу» в «операції ВИХІД» творив Бог. Може, якби Їзраїлю «довелося попотіти», то цінували би можливість бути вільними…

Так і в нашому житті: замість зосередитися на подяці Богові — я висуваю Йому претензії, «що Він знову щось наплутав і НЕ ТАК реалізує в моєму житті». Забуваю, що на місці Ісуса я б мала висіти. І то Він мене врятував. Все, що маю, це БУТИ ВІЛЬНОЮ. Творити в житті. Не ігнорувати ті натхнення, які шепочуть у моєму серці. Не «забивати» їх тоннами страхів та не вбивати час в інтернеті або деінде. Просто перестати втікати від Нього. Бо тільки в Ньому знайду справжню вільність.

Бог має унікальний талант — бачити можливості там, де інші їх не бачать. Так у митареві Він побачив людину, яка тепер євангеліст… У блудниці побачив вірність, яка потім стояла під хрестом на Голготі…

Ось і сьогодні апостоли бачать натовп голодних чоловіків. А Ісус у п’ятьох хлібах бачить можливість «нагодувати». Ось такий Він Бог, оптиміст. Який не зосереджується на наших обмеженостях, а прагне звернути наш погляд на Його можливості. А в Нього вони безмежні. Й головне — Він знає, як заспокоїти «прагнення серця». Те, що мені й тобі дуже важко. А часами може неможливо. Адже тільки Бог знає причину й корені тієї «спраги серця». Саме це Він показав самарянці біля криниці. Адже вона мала аж шістьох чоловіків, і жоден не міг втамувати її «спрагу». Отримавши воду від Справжнього джерела, вона перестала шукати чоловіків, а навпаки — мала що іншим дати (див. Йн 4, 1‑42).

Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові. І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості (Бут 50, 24-25).

От яка різниця — в якій землі лежати? Так чи інакше за певний час усе перетвориться на порох! А може, саме цим і відрізняється вільна людина. Що прагне, аби навіть її порох лежав на вільній землі…

Ми так часто звикаємо до обставин, які «заганяють нас у рабство». Ми навіть можемо не помічати, що опинилися в рабстві. Нам здається, що це «нормальне життя». Адже всі навколо так живуть! А от Йосип хотів, аби навіть його кістки не мали нічого спільного з рабством.

У нашому нутрі містяться суперечливі прагнення. З одного боку, ми прагнемо «вийти далі» назустріч мріям та прагненням серця. А з іншого — страх паралізує і нашіптує, «а що люди скажуть». Ось так і живемо.

А може, спробувати, як Мойсей зібрати близьких по духу людей, які підтримають або принаймні не осуджуватимуть? І почати хоч крок зробити назустріч Богові. Адже саме Він і вкладає в нас ті «цікаві ідеї», які манять, але в які ми не віримо. Але Бог крізь віки промовляє сьогодні:

“А хіба рука Господня вкоротилась? Ось побачиш, чи справдиться слово моє, чи ні.”

Ось тільки кому вірю? Моїм забаганкам: «хочу тут і тепер» — чи тим Божим Обітницям, які десь глибоко в моєму серці Бог давно приховав, немов ті хліби?.. Чи я взагалі знайшов ці «хліби»? Може, варто сьогодні їх знайти й принести до Ісуса на «розмову». І хтозна, скільки назбираєш «повних кошиків» плодів… Яких? Ну, придивися, що там у серці сховане й так давно тебе манить у мандрівку…

І замість нарікати й «прагнути» чогось, чого тут немає, — може, варто придивитися й подякувати Богові за Його віру в тебе й мене. Бо саме нарікання призвело до того, що юдеї, вибрані, хоч і вийшли з Єгипту, та в Обіцяну землю не ввійшли. Увійшли ті, хто вірив у Божі обітниці та Його можливості. Як саме Бог це зробить? Не знаю. Але п’ять тисяч чоловіка Він зміг нагодувати, і для 600 000 знайшов м’яса на пустелі. То чи не зможе Він твоє життя перемінити?

Чи віриш у це? Або, може, як Ізраїль — прагнеш повернутися туди, «де колись мені так було добре»…?



Джерело: CREDO

Переглядів: 359 | Додав: Крок69 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук




Форма входу


Календар
«  Серпень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Архів записів

Друзі сайту






























Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2024      Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz