Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ІІ тижня Адвенту

До кого б мені прирівняти рід цей? Він подібний до дитинчат, які сидять на майданах та вигукують до інших, кажучи: Ми вам на сопілці грали, та ви не танцювали; ми жалобної вам співали, та ви не били себе в груди.  — Прийшов бо був Йоан, що не їв, не пив, і вони кажуть: Він біса має. Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п’є, і вони кажуть: Оцей чоловік ненажера й винопивець, приятель митарів і грішників.

Чи зустрічав ти у своєму житті людей, яким важко вгодити? Влітку їм хочеться зими, а коли зима — навпаки,хочеться тепла. Хоч би де вони були, завжди «щось не так». У чому причина незадоволення? Головна — в тому, що вони й самі не знають, чого насправді хочуть. Якщо запитати прямо: «Чого хочеш?» — то зазвичай відповідь буде: «Не знаю, але якось інакше». І тут згадується випадок, коли привели сліпого до Ісуса. Господь Ісус запитав його конкретно: «Чого хочеш?» Чи Він не знав, чого прагне сліпий? Та, певно, знав. А от чи сліпий знав, чого хоче? І коли отримав те, чого прагнув, був щасливий. Не тільки від того, що зціленний, а насамперед тому, що отримав бажане. Мав конкретне прагнення, і з цим прагненням прийшов до Бога.

Часом ми можемо бути перед Богом, як «капризулі», які приходять на особисту молитву з настроєм «хочу того, не знаю чого». Й очікують, що Бог сам здогадається, адже Він Бог, який усе знає. Так, Він усе знає, і бачить той хаос серця. Ми живемо у світі, де інформаційний потік іде з шаленою швидкістю. І щодня нам «пропонують» товари. «Якщо ти не будеш мати цієї речі, то будеш не щасливий». І список того, чого прагнемо,постійно змінюється. Сьогодні хочу одне — завтра протилежне. Якби ми завели блокнотик, де щодня записували б усе, про що просимо, то потім би здивувались, як інколи самі собі суперечимо, а потім дивуємося, що Бог цього не виконує. А з часом навіть дякуємо Богові, що певні прагнення серця Він так і не реалізував…

«Бо Слово — живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця» (Євр 4, 12). Власне, Боже Слово може бути тим мечем, яке допоможе відсікти те,чого не ми прагнемо, а що нам нав’язали. Стереотипи життя, які роблять нас обмеженими.

«Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йн 8, 32). Саме перебування з Богом, а не постійне очікування від Нього «чогось», робить нас щасливими й вільними. Бог делікатно очищає насі допомагає пізнати себе, справжні прагнення серця, а не те, що нав’язує світ.

Бо Бог не любить нас за «щось». Він любить попри все і робить усе можливе, аби бути поруч. Ось тільки ми буваємо коверзами, яким усе не так. І не цінуємо тих дарів, якими Він щодня обдаровує. 

Подяка — це ліки від незадоволення життям. Коли почати дякувати за малі речі (житло, працю, сонце, одяг, рідних… —усе те, що сприймаємо як належне), то й незчуємося, як промінчики радості проникнуть у наші серця і розтоплять «лід невдячності». Коли стану перед Богом не в поставі, що Він мені щось винен.

Сьогоднішнє читання з пророка Ісаї нам нагадує, де ж знайти «джерело щастя»: «Якби ж то ти вважав (слухав, був уважний) на Мої повеління! Щастя твоє було б, мов річка… ім’я твоє не щезло б, не зникло б з-перед Мене» (Іс 48, 18).

Спробуй сьогодні просто дякувати й слухати, не очікуючи нічого взамін.