Роздуми над Словом Божим на середу VI Великоднього тижня

Афіняни — це парадокс у очах Павла. Напевно, Павло, пройшовшись Афінами, побачив, що там люди винятково побожні (deisidaimone/sterov —ретельні виконавці релігійних приписів), і що всі тільки тим і займалися, що любили слухати про нове або дискутувати. Напевно, він уже думав, що вони спіймалися в сіті Христа: залишилося тільки витягнути їх на сушу. Тобто варто почати їм проповідувати Слово Боже — і Афіни стануть християнською столицею!

Однак так не сталося. Павло пережив поразку, якої давно не знав. Знову ж таки, бачимо конфлікт людського та Божественного бачення. Бог і людина бачать по-різному, й те, що здається нам доволі зрозумілим і ясним, таким в очах Бога не є. І плід Господу приносять ті люди, яких ми записали у «безперспективні та безнадійні», і навпаки: найбільш талановиті можуть зазнати ганебної поразки й навіть згубити свою душу.

Чи притаманне мені таке бачення? Чи не вирішую я за Бога, хто перспективний, а хто безнадійний? Чи, може, у моєму житті є обставини, які я вважаю своєю поразкою, які заважають мені зростати у вірі та принести гідний плід? — а є обнадійливі, які, на мою думку, наближають мене до Бога?

Не дивись на своє життя, як Павло на афінян, дозволь вирішувати Богові, які обставини для тебе найкращі. Позбудься людського бачення та поклади всю надію на Бога. Адже у Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо. В Ньому (e'n — значення місцезнаходження в просторі або часі: в, на, по, посеред, між, у). Тобто весь простір, час, усе наше життя, всі рухи, дихання, існування та Божа присутність не є паралельними світами. Наш світ, світ мого буття існує в Ньому. Бог не те що далекий від мене, коли приходять поразки та розчарування, — Він не полишає мене, моє життя не відривається від Бога. Навпаки, мої поразки відбуваються в Ньому, і часто з них Він творить перемоги. То чого ж мені боятися та втрачати надію? — я ж бо живу в Бозі!

Джерело: CREDO