Роздуми над Словом Божим на Великий понеділок

Марія, яка колись «вибрала кращу частку», слухаючи слів Ісуса замість поратись на кухні, сьогодні теж більше слухається серця, ніж розуму, і виливає на ноги Ісуса коштовні пахощі. Цей жест, що спонтанно випливав із глибини її серця, цей зовсім ірраціональний, згідно з поглядами Юди Іскаріота, вчинок, стає пророчим: заповідає близьку смерть Ісуса і Його похорон.

          Від учора ми ввійшли у Страсний Тиждень. Щоб не змарнувати цей даний нам Богом особливий час, постараймося кожен проникнути в сенс Христових страждань, у їхню значимість для нас особисто.

          Недавно я уділяв таїнства єлеєпомазання молодій 20-річній людині, якій лікарі давали дуже мало шансів на одужання. Молячись біля хворого та виконуючи приписані літургією дії, я розумів, що це таїнство не має магічної сили, щоб автоматично поставити людину на ноги (хоч – і знаю це з власного досвіду священика – такі випадки повного оздоровлення після таїнства хворих трапляються). Єлеєпомазання покликане духовно зміцнити хворого у критичній ситуації страждання і загрози смерті, а якщо на те Божа воля – принести ще й фізичне одужання. Однак воно аж ніяк не є безвідмовною панацеєю на наші недуги. У такі моменти, як тоді в реанімації біля ліжка цього хлопця, особливо гостро переживаєш усвідомлення того, наскільки наша віра «неефективна» у поточному розумінні цього слова. Христос не гарантує нам швидкого вирішення всіх наших життєвих проблем, не гарантує теж, що нас оминуть страждання. Таку «гарантію» дають релігії язичницького покрою чи деякі модні сучасні релігійно-філософські течії, та рано чи пізно виявляється облуда й фальшивість цих обіцянок. Христос гарантує нам інше: Він не залишить нас у нашому стражданні, Він нестиме свій хрест поряд зі мною, а часом, як мені стане несила, підхопить його й покладе на свої плечі, додатково до власного.

          Ці найбільш інтенсивні дні Великого Посту, коли переживаємо Христові Страсті, є для нас нагодою очистити нашу релігійну мотивацію, вдивляючись у страждальний лик Христа, надати сенс власному стражданню чи стражданню близьких нам людей. Це нагода ще виразніше усвідомити, що кожне страждання може мати безцінну спасенну вартість, якщо влучити його у страждання Божого Сина.