Архиєпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський Римо-Католицької Церкви живе у Львові уже упродовж восьми років. Каже, що Львів мало відрізняється від Рима, проте львів’янам бракує відповідальності.

У самому Львові правимо службу і російською

На жаль, я не говорю українською добре. Я  зробив велику помилку, бо не взяв жодного курсу з української мови. Однак це, звичайно, можна виправити. Я навчився говорити, слухаючи інших, трішки читав книжок. На жаль, я не маю здібностей до вивчення інших мов. Добре говорю італійською, знаю також німецьку. Моя рідна мова — польська.

У Римо-Католицькій Церкві в Україні ми говоримо різними мовами. Перша мова — українська, потім — польська, також — румунська і угорська. У нашій дієцезії у Львові правимо службу і російською. У Львові ми вживаємо також і англійську, бо тут є багато студентів з-за кордону, які приходять до нас Божу Службу.

У Львові ми маємо багато храмів

До Львова я приїхав 2007 року. Папа Бенедикт призначив мене єпископом, і впродовж року я був коад’ютором мого попередника — кардинала Мар’яна Яворського. Від 2008 року я митрополит Львівський.

У Львові, ми сподіваємось, є близько 20 тисяч віруючих римо-католиків. Я думаю, що кількість вірних і збільшується, і водночас зменшується. Зменшується, бо багато молодих людей виїжджають на навчання за кордон, більшість — до Польщі. Багато виїжджають, шукаючи праці, і там залишаються. Проте також є люди, які не були в Церкві, але приходять і просять хрещення, миропомазання, приходять, щоб почути про Бога. У Львові ми маємо багато храмів — Катедру, святого Антонія, храм святої  Марії Магдалини, храми на Збоїщах, на Сихові, в Рясному.

У нашій Церкві в особливий спосіб ми хочемо допомогти молодим родинам , які мають маленьких дітей і мусять працювати. При парафіях стараємось будувати садочки. Тут, у Львові, маємо на Сихові такий садочок. Також біля храму на Збоїщах будуємо великий дім, де буде їжа, прихисток для бездомних. Тепер ми маємо дозвіл, і цього року поставимо такий будинок, де будемо допомагати бідним. Наші сестри-йозефітки турбуються про людей самотніх, хворих — відвідують їх удома. Крім того, в Брюховичах три місяці тому ми розпочали спорудження будинку для літніх самотніх осіб. Там ми зможемо прийняти 60 людей, які потребуватимуть особливої опіки. У Львові у нас також є дім, де сестри приймають дівчат, які тут навчаються, але не мають змоги платити за проживання. У нас вони можуть жити за символічну платню і навчатися в університетах.

Немає великої різниці між Римом і нашим Львовом

Я багато років прожив в Італії. Чотири роки був на студіях, потім ще півроку працював в одній із конгрегацій Ватикану. Далі п’ятнадцять років був біля Папи: дев’ять років — біля Папи Йоана Павла II, ще два — біля Бенедикта XVI. Рим — це велике місто, велика столиця. Ватикан — місце, близьке серцю кожного християнина. Італія, особливо Рим, це дуже приязне місце. Там протягом 365 днів на рік сонячно і легко. Але Львів — це також дуже гарне місто, європейське, яке має свою велику історію. Тут живуть близько мільйона людей. Я тут, у Львові, почуваюся дуже добре. Мені подобається гуляти містом, дивитись на гарні кам’яниці, бачити багато гарних людей, зокрема молодь, яка навчається у Львові. Це місто дуже приязне, відкрите для туристів. Тут є багато кав’ярень, багато влітку квітів. І можна сказати, що немає великої різниці між Римом і нашим Львовом.

Було би ще ліпше, щоб ми були більш відповідальні за це гарне місто

Я скажу правду: я ще не мав багато часу і можливості, що пішки пройти усіма вулицями. Але я часто їжджу в різні сторони Львова. Мені дуже подобається центр міста, дуже близькими для мене є Стрийський парк, Високий замок. Можна затриматися перед кожним будинком, перед кожною кам’яницею і медитувати. Це велике багатство, велика історія. Я бачу, що цим містом захоплюється багато людей. Багато людей в особливий спосіб затримуються і дивляться на цю красу.

Львів має багато туристів і мешканців. Із кожним роком дедалі більшає автомобілів. Я думаю, що тут бракує паркінгів. Також повинна бути ліпша міська комунікація і організація руху: автобуси, трамваї мають бути у ліпшому стані, бо ми знаємо, що маршрутки часто затримують трафік. У цьому є велика потреба. Дороги вже маємо: вони більш-менш добрі в центрі, проте деякі ділянки ще потребують ремонту. Загалом, знадобилось би більше фарби і кольору на цих прекрасних кам’яницях.

У Львові поєднуються різні культури, різні національності. Львів це місто, яке приймає всіх, у якому всі добре почуваються. Львів’яни дуже відкриті. Сюди приїжджають багато людей, і кажуть мені, що в ресторанах можна добре поїсти, є багата культура. Може, було би ще ліпше, щоб ми були більш відповідальні за довкілля, дбали про природу, чистоту, і щоб кожен відчував: це — моє місто.

Я знаю, що там є табличка: «Заборонено гуляти з собакою», але всі ходять, і я також…

Обов’язок кожної людини — дбати про своє здоров’я. Я стараюсь дотримуватися гігієнічного способу життя, виходити на прогулянку, як тільки є змога. Виходжу до Стрийського парку не сам, а з собакою, німецькою вівчаркою. Я знаю, що там є табличка: «Заборонено гуляти з собакою», але всі ходять, і я також стараюся у тому парку набиратися свіжого повітря. Змолоду я не любив футболу, але для мене завжди важливим було катання на лижах. І, як є можливість, намагаюся раз на рік поїхати до мого приятеля до Австрії, де він є настоятелем, і там 3‑4 дні відпочити в горах.

Про те, як залишатись Людиною

Папа Йоан Павло II був великою людиною, у якої ми всі могли багато навчитися. Я мав цю можливість, цю ласку бути дуже близько до нього, перебувати з ним кожного дня. І в нього, я так думаю, навчився бути людиною. Він був Папою, главою держави, але завжди залишався простим чоловіком, до якого кожен міг приступити. Він ніколи не встановлював дистанції між собою і людьми. Також я навчився від нього, що ми повинні думати про інших, про добро у світі. Кожна людина має у своєму житті труднощі й радості, але ми знаємо, що з нами завжди є Бог. Ми ніколи не повинні втрачати віру і надію, бо без Бога ми б ще гірше переживали свою буденність, нам було би ще важче. Я кожному зичу, щоб ми не втратили віри в Бога.

Світлана Жаб’юк, Твоє місто
Фото: Роман Кошовський

Джерело: CREDO