Роздуми над Словом Божим на XXVIII неділю звичайну, рік А

Уяви собі на хвилинку: в тебе за кілька місяців одруження… Чи спочивав би ти? Гадаю, ні. Адже часу мало, а потрібно встигнути багато чого: купити весільний одяг, обручки, пройти катехизи з приготування до подружнього життя, а ще організувати бенкет. Для цього треба скласти список запрошених і запросити їх, усе узгодити… Купа роботи! І ось, коли ти все майже організував, домовився з рестораном, — гості один за одним телефонують і повідомляють, що в них змінилися плани. Що б ти тоді пережив?…

У сьогоднішній притчі саме з такою дивною невдячністю зустрівся Цар. Він доклав багато зусиль. Про це, може, мало сказано. Але якщо ти колись у житті щось організовував, то знаєш, як багато потрібно докласти зусиль. Все продумати. Ось так і Бог прагне привести в Небесний Дім свій народ, якого Він вивів із єгипетського рабства. Та народ виявися невдячний. І що робить Бог? Він не зупиняється й Сам втілюється та приходить на землю, аби привести усіх до Небесного Царства.

«Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали – злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна» (Мт 22, 9‑10).

«У домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце» (Йн 14, 1).

Тоді постає питання: «Якщо багато місця, то чому вигнав зі світлиці людину? Де ж Його милосердя?»

Для цього потрібно увійти в історичний контекст . Справа в тім, що запрошений гість перед тим, як увійти на святкування, отримував святковий одяг. І без цього одягу гість не мав права ввійти. Більш того, якби ввійшов без дозволу, міг поплатитися життям:

«Всі царські службові дворяни й народи в царських країнах знають, що кожному, будь він чоловік чи жінка, хто ввійде до царя у внутрішній двір, не бувши покликаним, один присуд — смерть, хіба що цар простягне до нього своє золоте берло, то тоді він зостанеться живим» (Ест 4, 11).

Те, що Цар був налаштований приязно, свідчить слово «ДРУЖЕ». «Друже! Як ти ввійшов, не маючи весільного одягу?» Зазвичай другом називають когось близького.

Як же на запитання Царя відреагував гість? Мовчав. А точніше, в перекладі з грецької, — «затиснув вуста». Ось така маленька деталь показує ворожий настрій гостя. Щось подібне зустрічаємо тут:

«Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє» (Мт 25, 24‑25).

Проблема була всередині серця. Він був обурений на життя й замість подякувати висував претензії. Може, не вголос. А так тихенько подумки. Що іншим ведеться краще…

А чи в нас так не буває? Коли нам усе стає немиле, і з наших вуст замість «ДЯКУЮ» виринає нескінченне «ЧОМУ?» Й перш ніж жалітись своє на життя, придивись уважніше… за що сьогодні можна сказати Йому «Дякую». І сам не помітиш, як насуплений «гість» утече з твого серця. А твоє «дякую» стане молитвою, угодно Богові. Адже для Бога твоє «дякую» цінніше за все золото світу. Він уже все приготував… А ти прийдеш сьогодні на цю трапезу?

Як це можливо?

«Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6, 6).