Повсюдне вживання абортивної таблетки РУ-486 не лише поширює знаряддя смерті безневинних, але і підвищує ризик виникнення важкого постабортного синдрому, а також небезпечного феномену «абортивної звички», з якою зіткнулися медики римської клініки «Джемеллі» під час надання допомоги вірменським жінкам. Ця звичка полягає в тому, що до переривання вагітності починають відноситися не більше, ніж як до повсякденного жесту - «сходити на аборт» стає рівнозначним «випити чашку кави». Про це заявив в інтерв'ю газеті «Оссерваторе Романо» монсеньор Інясіо Карраско де Паула, новий глава Папської академії Захисту Життя, призначений 30 червня, який змінив, таким чином, на цій посаді монсеньора Ріно Фізікеллу.
"Полегшення доступу до абортивної таблетки -- підкреслює монс. де Паула -- може спростити підхід до аборту до такої міри, що небажана вагітність прирівнюється до докучливої нежиті, яку можна усунути пігулкою».
Папська академія Захисту Життя в даний час поглиблено досліджує постабортивну кризу. Результати роботи будуть зібрані в документі, публікація якого запланована на майбутній рік.
Академія Захисту Життя була задумана Папою Іваном Павлом II як об'єднання фахівців в різних областях для вивчення проблем, пов'язаних із захистом людського життя і його гідності, з метою затвердження культури життя відповідно до церковного вчительства. До недавнього часу ця робота здійснювалася виключно за допомогою організації семінарів і конгресів, але потім академія поступово перетворилася на дослідницький центр на служінні Святійшому Отцеві і Вселенській Церкві загалом. Як тільки в суспільстві починається полеміка довкола того або іншого аспекту людського життя, академіки беруться за дослідження і дають етичну думку.
Спектр питань, охоплених діяльністю академії, широкий. В даний час, окрім завжди актуальних тем, пов'язаних з абортом, йде інтенсивне вивчення питання про так звані банки стовбурових клітин від пуповини. Йдеться про надзвичайно важливу проблему. Пуповина містить дорослі стовбурові клітини, придатні для використання як з етичної, так і з медичної точки зору. Але в даний час ще належить відповісти на масу питань, що стосуються в основному зберігання таких клітин. Хто повинен цим займатися - публічні установи чи приватні? Який вид етичного контролю слід здійснювати? Які можуть бути економічні, соціальні і політичні наслідки? І, нарешті, як гарантувати, що це принесе користь всьому людству, а не залишиться привілеєм для небагатьох? Безумовно, ці аспекти вимагають детального аналізу. Саме ж питання стовбурових клітин було вже достатньо висвітлено академією минулого року, хоча і після проведеного конгресу залишилося немало невирішених завдань, що стосуються використання дорослих стовбурових клітин. Був виявлений їх великий потенціал, що значно перевершує потенціал ембріональних стовбурових клітин. Та все ж, уточнити треба ще багато що.
Монс. де Паула повідомив, що новий документ Папської академії Захисту Життя буде готовий приблизно до жовтня 2011 року. Він охопить тематику абортів, а саме постабортивного синдрому. Синдром вражає багатьох жінок, але говорять про це небагато, замовчують про важливі аспекти. Глава академії пояснює: існує немало літератури на тему депресії, якою страждають багато жінок, що перервали вагітність. Вона може виявлятися інколи в дуже серйозних формах. Але дуже мало пишуть про те, що можна назвати «абортивною звичкою». Питання про неї постало в 1998 році, коли медики з римської клініки «Джемеллі» відправилися до Вірменії волонтерами для надання допомозі постраждалим після землетрусу. Лікарі були вражені тим, що велике число жінок мало за плечима по двадцять абортів. Для них зробити аборт вже було не більше, ніж випити чашку кави. Медики говорили про омертвіння етичної чутливості у відношенні до абортів. Ця трагедія може захопити і Європу завдяки легалізації і поширенню абортивної пігулки РУ-486.
Папська академія Життя трактує тему аборту, як правило, в її «незручних» аспектах і тому замовчуваних, але співробітників не лякає ні внутрішня, ні зовнішня полеміка. «Навпаки, вона нас збагачує» -- відмічає монс. де Паула.
Ще одне питання, актуальне для академії -- питання про кінець життя. Прелат відмітив, що останнім часом стали менше вживати слово «евтаназія», замінюючи його іншими термінами - «припинення підтримки життя», «припинення штучного живлення» і так далі. Але і досі величезна плутанина спостерігається щодо того, що вважати кінцем життя - припинення серцебиття чи смерть мозку? Ці питання вимагають серйозного поглиблення з наукової і етичної точок зору.
|
