Дорогі Брати і Сестри!
Ось вже шоста річниця відходу у вічність великого Папи Римського Івана Павла ІІ. Боже провидіння так покерувало, що протягом 9 років я міг бути близько Святішого Отця, виконуючи обов’язки другого секретаря, поруч з отцем Станіславом Дзівішом, котрий на даний час є краківським архієпископом. Хочу, щоб мої спогади останніх хвилин з життя Івана Павла ІІ пригадали нам про нього, але не лише з огляду на річницю його смерті, а й дозволили думками вибігти на зустріч беатифікації. Саме в такий спосіб прагну теж дякувати Господу за великий дар для Вселенської Церкви, котрим був Папа Іван Павло ІІ і за усі благодаті, які ми могли отримати через його служіння на Столиці Святого Петра.
Винесення Слуги Божого Івана Павла ІІ до слави Блаженних, котре наближається дозволяє нам усвідомити, що 2 квітня, це не лише річниця його смерті, але й річниця народження для неба. Шість років тому в цей день ми були сумні, задумані, хоч в душі дякували Богу за дар Людини з великої літери. Сьогодні пам’ять та прив’язаність до Святішого Отця зовсім не затерлася.
Якось мимоволі виникає в нас питання: «Чому часто перед нашими очами стає саме ця постать?». Думаю, що в такий спосіб відкликається в нас прагнення бути Божою людиною, котрою був наш Святіший Отець. Також вдячність Богові за можливість бути доброю та чудовою людиною. А над усе в цьому питанні прихована просьба, щоб ми самі могли ставатися кращими, щоб за допомогою Божого благословення ставалися кращими наші близькі, рідні, Вітчизна і увесь світ; щоб усе довкола нас ставалося кращим завдяки діючій в нас силі Божої благодаті.
В книзі Єремії читаємо слова обітниці даної Богом, за посередництвом того ж пророка Єремії: «Вкладу закон мій в їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом.» (Єр 31,33). Святіший Отець Іван Павло ІІ був людиною, котра мала укладений союз із Богом. Він був Божою людиною: через молитву, терпіння, незламну віру та безмежне самопожертвування Богові.
Час Великого Посту, даний нам Церквою є часом навернення, часом задуми над таємницею Хреста, таємницею любові Бога до нас, об’явленої в Ісусі Христі. Життя Папи Івана Павла ІІ теж було невпинним часом Великого Посту, невпинним роздумуванням про Ісуса та перебування поруч з Ним. На його долю випало бути Петром наших часів. Господь покликав його, щоб в своєму житті він виконав те, до чого закликав Святішого Отця Павла VI, в часі проголошуваних у Ватикані ре колекцій в березні 1976 року. В зверненні до Папи прозвучали з уст Кардинала Войтили слова, щоб надолужував втрачений Петром та Апостолами шанс перебування з Ісусом на молитві в Оливному Саду. Бо, «Молитва в Гетсеманії все ще триває» - неспокійно наголошував. Господь прийняв його заклик і велів стати на чолі Церкви, щоб як Петро, перебувати з Ісусом на молитві і потішати конаючого Христа, котрий говорив: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого. Істинно, істинно говорю вам: пшеничне зерно, коли не впаде в землю і не завмре, залишиться одне-саме; коли ж завмре, то рясний плід принесе.» Після цих слів наступила Мука і Смерть.
В останньому році життя Господь ще дозволив Івану Павлу ІІ пережити Святе Пасхальне Тридення Таємниці Спасіння. Коли усі довкола вже співали «Алілуя» малося враження, що Бог бажає, щоб Папа ще раз пройшов дорогою Його Пасхального Тридення через своє вмирання, у кожній миті будучи товаришем Його паломництва. Ісус помер і воскрес в літургії Церкви, а в наступному тижні Папа Іван Павло ІІ пішов слідом за Ним. Його вмирання розпочалося в четвер після Великодня - тоді він був з Ісусом на Тайній Вечері. В п’ятницю він терпів на Голгофі. Коли ж розпочалася літургійна неділя став біля гробу, а вірніше перед брамою воскресіння.
Ще на Великдень, а потім в середу, ми побачили його у вікні, що правда без слова на устах, а одночасно промовляючого цілим собою. Бог наче попереджував нас, що невдовзі забере свого слугу на його останній відрізок життя. Симптоми серйознішого погіршення стану здоров’я появилися вже в січні. Тобі Святішому Отцю важко було ковтати їжу. Перша серйозна криза виникла 23 лютого. Наступного дня несподівано потрібно було їхати до клініки Джеммелі. Ми думали, що це лише ангіна, яка викликала опухлість горла і звуження трахеї. За тиждень Папа підлікувався і чудово промовляв в часі молитви «Ангел Господній». На превеликий жаль, невдовзі знову потрібно було їхати до клініки. Вирішено – необхідна операція, саме ця операція була найважчою. Правдивими є слова, котрі написав після хірургічного втручання Папа: Що ви зі мною зробили! Але «Цілий Твій»! серед лікарів панував неспокій і побоювання, чи прийме організм втручання. Наступило покращення. Святіший Отець почав їсти, краще почувався і повернувся додому. Мав вчитися долати труднощі під час їжі і мови. Першого дня було все добре, а далі що раз, то гірше. Не міг ковтати їжу і це тривало кілька днів. В середу розпочалося подавання їжі через зонд, та організм був вже занадто виснажений. Попри це увесь час працював над покращенням вимови і вдавалося йому це цілком не погано.
Далі був Великий Тиждень, пережитий в дома на молитві. Щоденно рано - Свята Меса в приватній каплиці, а потім звичайний ритм життя: молитви, читання, короткі відвідини, і знову молитви, молитви, молитви ... Були ними щоденні молитви християнина, молитви з катехизму, літанійні молитви, медитація, Літургія Годин на честь Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Хресна Дорога, Розарій, Літургія Годин, духовне читання ... Жодна з тих молитов не була опущена. Святіший Отець не міг милитися всього цього сам, тому ми, ті котрі знали його розпорядок дня, бо підготовлював нас до цього, допомагали йому. Молився слухаючи нас.
Напевно усі ми пам’ятаємо, як виглядала Велика П’ятниця. Хресна Дорога в Колосеї. Було б не до прийняття, щоб забракло на ній Папи Івана Павла ІІ. Що ж робити? І ось думка: «В каплиці, за посередництвом телебачення». А він з хрестом в руках, притуляє розп’яття до чола, що справляє враження ніби тільки й про нього думає.
Велика Субота спокійніша. В День Воскресіння Господнього благословення «Urbi et orbi» - «Місту і Світу». Попри слабкість появляється у вікні і благословить, не ховається, не встидається. Цілим собою промовляє: «Я є! Я поруч з вами». Зворушення, тиша, оплески і ... сльози.
В понеділок та вівторок знову приймає поживу через зонд. Набирається сил. Жевріє надія – буде краще! В середу знову ж появляється у вікні, благословляє паломників, прямує до каплиці, щоб відправити Службу Божу. Вже на самому початку його тіло починає тремтіти. Хочемо перервати Євхаристію ..., але ж ні! Відправляємо далі! Витримав до кінця, останніми силами роздягнувся і ліг у ліжко. Потім мав трудність з диханням, але за кілька хвилин ситуація була опанована.
В четвер лікарі встановлюють діагноз - зараження цілого організму. Не дають теж жодної надії. Може потрібно їхати до клініки? Ні, рішення прийнято - залишаємося в дома. Інша лікарська комісія теж не дає надії. З’їжджаються приятелі: кардинал Яворський, єпископи, священики з Курії, монахині. Хочуть бути поруч Святішого Отця. А він - увесь час при свідомості, зосереджений.
Приходить п’ятниця - набагато важчий день. Йоан Павло ІІ неспокійний, щось йому докучає. Подає знаки, хоче щось сказати. Лікарі подаючи йому ліки полегшують терпіння. Наші серця огортає смуток, та виглядаючи з вікон на Площу Святого Петра і бачачи натовпи людей стверджуємо: Пастир Христової Церкви не є сам, ми не самі. Все це переказуємо Папі, а він дякує, жестами показує подив та вдячність.
Субота. Вранці Євхаристія, звичайний день. Багато відвідин. Кардинали, серед яких теж був кардинал Йосиф Ратцінґер. проходять працівники, прагнуть попрощатися. Дивиться на відвідувачів, вітає їх рукою, справляє враження, що нічого надзвичайного не трапилося. Після 14.00 год. слабшає, втрачає контакт з оточенням: то засинає, то знову ж будиться. Близько 19.00 год. вирішуємо в спальні, біля ліжка Папи відправити Службу Божу з Неділі Божого Милосердя, котра згідно літургії вже розпочалася. Після Меси був ще більше зосереджений. З легко похиленою головою заснув і відійшов до Господа.
Попри смуток ми були спокійні. Архієпископ Станіслав Дзівіш почав інтонувати «Te Deum». В першу мить мені це не сподобалося, але згодом я собі усвідомив, що в такий спосіб дякуємо Богу за Папу, за його понтифікат, за усе ... Далі урочистий похорон і заклики юрби: «Santo subito» (Святий одразу). Чи ж не виповнилися слова Ісуса з Євангелія: Того, хто мені служить, пошанує його Отець (Йо. 12, 26)?
Раз за разом подумки повертаємося до тих хвилин. Сьогодні ж, мені на думку спадають слова Апостола з Листа до Євреїв: Пам’ятайте про ваших наставників, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос вчора й сьогодні - той самий на віки. Не піддавайтеся різним та чужим наукам. (Євр. 13, 7-9а).
Святіший Отче, щоденно протягом року тисячі людей проходить біля твого гробу. Протягом останніх шести років мільйони людей пройшло біля місця, де ти спочиваєш. Сьогодні й ми в спосіб духовний стаємо біля місця, де тебе поховано та з усіма твоїми відвідувачами, будучи вірними словам Апостола, вдивляємося уважно в кінець твого життя, в котрому ти перебував на молитві зі Спасителем і прагнемо наслідувати твою віру. Огорни нас її плащем, так як чинив ти з дітьми. Тримаючись міцно віри будемо близько Ісуса і тебе. Нехай Христос буде Господарем нашого життя, наших думок та вчинків! Нехай Господь буде всім у всіх, щоб радість твоя і радість наша була повною.
Дорогі Брати і Сестри!
Дуже хочу, щоб час Великого Посту, той що ще поперед нами був часом рефлексії та задуми над нашим життям. Як воно повинно виглядати? Якими хоче бачити нас Бог, наш найкращий Батько? Що маємо ще взяти від життя? Яке майбутнє на нас чекає? Що доброго можемо в житті ще вчинити? Як своїм життям прославити Творця? Як віддячитись Богові за всі благодаті, котрими нас обдаровує? Ці питання були важливими для Святішого Отця і відповіді на них він давав усім своїм життям. Поспішаймо разом з ним за Ісусом чинити довкола себе добро, з вірою, що має воно більшу міць ніж будь яке зло, котре своїм Воскресінням подолав Христос. Йому належить час і вічність, і влада, і панування. Просімо завжди Спасителя, щоб нас провадив.
Благословення Господа нашого, Отця і Сина і Святого Духа нехай зійде на вас і залишиться з вами на завжди. Амінь.
+ Мечислав Мокшицький,
Архієпископ Митрополит Львівський,
Львів, 30 березня 2011 року,
№ 132.2011,
Джерело: www.rkc.kh.ua / rkc-skowyra.com
|
