Пастирський Лист з нагоди Великого Посту

Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа  Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його
 з мертвих, спасешся… Слово віри, що ми проповідуємо

(Рим 10, 9. 8)

Возлюблені в Господі Отці, Брати і Сестри!

Стаємо на порозі Великого Посту, аби як щороку приготуватися до визначного дня Великодня, дня, в якому Христос переміг нашу смерть
і звільнив нас від її пут. А тому дивимося на Ісуса, який веде нас у вірі
і вдосконалює її (Євр 12, 2). Разом з ним хочемо приступити до боротьби зі злом, із сатаною і його оманливими обіцянками, з гріхом, який легко нас спокушає (Євр 12, 1), щоб ми могли разом з Ісусом перейти до життя, яке не має кінця.

Природа, що пробуджується до життя, перші весняні квіти, вербові лозини з бруньками, що розривають шкарлупу, яка склеює їх, нагадують нам про силу життя, що відроджується, та про красиві створіння, які з приходом весни і літа покажуть квітучу в них красу, щоб потім видати зрілі плоди. І в нас зароджується потреба сягнути по цю силу добра, якою ми озброєні, щоб наше життя дало добрі плоди.

Щоб вжити відповідних заходів, людина спочатку усвідомлює собі ціль, до якої слідує, а потім вибирає заходи, що відповідають ситуації, в якій вона знаходиться, щоб досягнути цієї мети. Біля порогу Великого Посту, який повинен служити часом покаяння, ми також повинні запитати себе, що є метою нашого життя. Навчені вірою, ми знаємо, що нею є вічне щастя з Богом. Ми також знаємо, що її не можна досягнути інакше, ніж через внутрішні зусилля уподібнитися до доброго Бога, через самозречення і несення свого хреста за Христом.

Щоб зробити зусилля навернення, ми одночасно стаємо перед питанням: Чому так стається, що з однієї сторони виношуємо в собі прагнення величі чи навіть нескінченності, а з іншої сторони переживаємо слабості і страждання - чуємося просто обмеженими? Кожен з нас спостерігає в собі цю трагічна дилему, на яку вказує Св. Павло у Посланні до Римлян: легко мені дається хотіти того, що добре, але виконати - ні.  А тому не чиню добра, якого хочу, але чиню те зло, якого
не хочу  (Рим 7, 18б - 19). Саме ця схильність до зла є результатом первородного гріха.

Однак, не таким був намір Творця. Згідно з ним людина, хоча схожа,
є радикально іншою від всього, що живе у світі, тому що вона була створена по образу Божому і несе в собі подобу Божу. З самого початку їй судилося жити в щасті. Це щастя Бог дав людині, поселяючи її в раю. Знаємо, що через непослух та підбурювання сатани людина втратила первинне щастя. Через гріх ми покинули рай. Але Бог не залишив нас у біді. Він послав Свого Сина, щоб нас привів назад до Отця, щоб ми не загинули. Він перший через свій послух Отцю
і через власну кров зійшов раз і назавжди до святого місця (Євр 9, 12) та дав нам можливість слідувати Його дорогою.

Оскільки кожне наше добро отримуємо через Христа, з Христом і в Христі, тому Він є початком і ціллю кожного нашого діяння, яке веде нас назад до Бога. Рятувати себе - означає уподібнюватися до Христа. Саме Великий Піст в житті Церкви з самого початку являється часом такого уподібнення. Нехай великопісні звичаї, такі як молитва, піст, милостиня, а також участь в реколекціях, в богослужіннях, присвячених Хресній Дорозі і Гірким Жалям, вчать нас відкриватися до Бога і ближнього.

Цьогорічний час Великого Посту збагачений в усій Церкві, у Львівській Архідієцезії і нашій Країні підготовкою до винесення на вівтарі Слуги Божого Йоана Павла II. Цей факт повинен служити ще одним стимулом для реалізації спадку, який залишив нам для виконання Йоан Павло II. Він також є для нас духовним провідником на дорогах великопісного покаяння.

У Великий Вівторок під час літургії Святого Мира на честь 10 річниці беатифікації архієпископа Юзефа Більчевського Йоаном Павлом II під час його паломництва по Україні у Львові, ми хочемо перенести його мощі
з Янівського кладовища до Львівської Катедри. Через 5 років після його канонізації в Римі прийшов час, щоб згідно з традицією церкви він був винесений на вівтарі. Хай він також буде для нас провідником на дорогах духовного життя.

Всіх, на цей час благодаті Божої, від серця благословляю.

 + Мечислав Мокшицький

Архієпископ Митрополит Львівський