Роздуми над Словом Божим на четвер ХІХ Звичайного тижня, рік І
Коли світ поспішає, коли намагаєшся не відставати від його ритму, то цілком логічно, що починаєш жити за принципами «все й одразу», і якщо можна — якомога швидше. Проте в Небі не поспішають і мають час на те, щоб зачекати. Власне, вміння зачекати, як на мене, є першим кроком до Неба.
Якби ви отримали завдання дібрати кілька характерних рис Бога, то щоб ви про Нього сказали? В моєму списку однією з найпрекрасніших рис Бога є саме вміння чекати, Його довго терпеливість. Грецький варіант фрази «потерпи ще» означає «зробися великодушним». У вмінні чекати й постійно давати нам черговий шанс на виправлення проявляється Його нескінченна любов до нас та віра, що щось таки з нас, слабких, егоїстичних та по суті своїх злих, може таки бути.
А як справи у нас, із нашим умінням чекати? Якщо говоримо, що наслідуємо Бога, то чи задумуємося, як там із нашою терпеливістю? У сьогоднішньому Євангелії першим кроком злого слуги до пекла стало бажання отримати тут і тепер борг іншого співслуги. Непрощення та відсутність терпеливості так тісно переплітаються, що стає важко відділити одне від іншого. Й тоді ми задихаємось самі і душимо того, кого не можемо простити. Натомість коли ми вчимося чекати стосовно інших та стосовно себе, то стаємо великодушними, тобто розширюємо свою душу.
Певне, однією з найболючіших форм сучасного рабства є невіра в те, що Бог здійснює свій план відповідно до свого небесного часу, а не нашого пришвидшено земного. Часто впадаємо в зневіру, бо не бачимо Його дії, бо хочемо мати результат уже тут. Якщо прошу про щось тебе, Боже, то хочу бачити вже, як Ти дієш. У такі моменти підкрадається сатана, який шепоче нам: «А Він узагалі діє? А спробуй вирішити все сам». І ми починаємо — так само, як Сара, — шукати десь Агарі, щоби замість Бога здійснити Божий план.
«І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю» (Євр 6, 15) — а це вже ми читаємо про Авраама. Осягнемо нашу обітницю, якщо будемо мати терпеливість. То як, умієш чекати?
Джерело: CREDO
|