У середу 29 червня ц.р., близько 50-ти гостей прибули до Апостольської Нунціатури в Києві, щоб попрощатися з Першим Секретарем Апостольської Нунціатури – Монсеньором Вечеславом Туміром, який після трьох років праці в Україні отримав призначення до столиці Куби.
Серед гостей були присутні Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні Владика Станіслав Широкорадюк та Владика Віталій Скомаровський, а також Єпископи Української Греко-Католицької Церкви Богдан Дзюрах та Йосип Мілян, та Владика Олександр Драбинко з Української Православної Церкви, числені священики і ченці, сестри- монахині, миряни та представники дипломатичного корпусу в Україні.
На початку українською промовив до усіх Апостольський Нунцій в Україні Архієпископ Томас Е. Галліксон й подякував усім, хто прийняв його запрошення сказати «до побачення» Монсеньйору Вечеславу Туміру, який вирушає, щоб відкрити новий розділ свого життя на службі Святого Престолу при Апостольській Нунціатурі в Гавані. «Є така стара італійська пісня, яка каже: «Partir è un po’ morire» - «Від’їжджати значить трошки померти». Думаю треба сказати, навіть без лишньої суворості, що це дійсно правда, коли говоримо про дипломатів та ще більше у випадку нас, працівників Святого Престолу, що не маємо поруч із собою сім’ї. Несемо із собою наші спомини дому, держави, а особливо спомин виразів вдячності зі сторони тих, хто став частиною нашого життя, несемо все і всіх в нашому серці! Мені залишається лише подякувати Монсеньйору Вечеславу за те, що він максимально використав свої таланти в ці роки. Можливо, це зазвучить трошки дивно, але ти був дійсно молодець і за це ми тобі щиро вдячні. Нехай Бог тебе благословить, супроводжує тебе та дасть тобі справжню радість в Його служінні як людині та як священику!».
Згодом, Монсеньор Тумір поділився з присутніми, що багато разів його запитували родичі та друзі: «Отже, як тобі Україна?» І кожного разу він відповідав: «Україна – це як вдома».
«Дозвольте поділитися з вами кількома подробицями особистого характеру, які пов’язали мене з Україною навіть раніше, ніж я прибув сюди. Багато з вас вже знає, що моє родинне коріння починається в Коломиї, де народився мій прадід, і під час мого дитинства назва цього міста набула для мене майже містичного звучання. Я ніколи не думав, що одного дня зможу відвідати це місто.
Потім, у першому класі, я, цілком випадково, приєднався до Української культурної асоціації в моєму місті, і вже незабаром, вдягнутий у вишиванку, я танцював гопак та співав на українські народні свята, відвідував літню школу, щоб вивчати українську мову, але, на жаль, на той час без особливого успіху. Потім, у семінарії, я вперше взяв участь у Божественній літургії східного обряду. ..
В той вечір у вересні, три роки тому, коли літак сідав у Борисполі, всі ті зв’язки – не важливо наскільки неміцними вони можуть здаватися, лише як подібність традицій, що походять з того ж самого слов’янського коріння, паралелі в нашій історії та культурі, близькість наших мов, і навіть схожість ландшафту – все це викликало в мене почуття того, що я їду не до чужої країни, але до знайомого місця. Але знайоме місце – це все одно ще не означає вдома, і те, що його справді зробило для мене домом – це були ви, Ваше Високопреосвященство, так само як і ваш попередник, Монс. Іван Юркович, Сестри та персонал Апостольської Нунціатури. Від моменту мого прибуття, я завжди відчував теплий прийом, і не існує тих слів, які могли би виразити всю мою вдячність усім чудовим працівникам цієї Апостольської Нунціатури. Дорогий Владико, я хотів би скористатися цією нагодою, щоби подякувати за всі цінні уроки, які я засвоїв, працюючи та живучи поруч із Вами, за наставницькі розмови з багатьох різних тем, за ваші батьківські поради, за терпіння та доброту.
Я хотів би також подякувати своїм колегам з дипломатичного корпусу, Високоповажним Послам та шановним членам міжнародної спільноти за їхню дружбу, доброту та підтримку…
Моя щира подяка всім єпископам, священикам та богопосвяченим особам обох Церков, Латинської та Греко-Католицької Церкви в Україні, з якими я мав привілей зустрітися та співпрацювати під час мого служіння тут в Україні. Від вас я багато дізнався про труднощі минулої та сучасної боротьби у проголошенні Євангелія, але також і про радість бути свідком Христа у країні, яка так багато постраждала в останньому столітті.
Хочу виразити також свою вдячність представникам Відділу Зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви за їхню співпрацю під час виконання моєї дипломатичної місії в Україні. Ця співпраця була цінним уроком, підтвердженням того, що справжній екуменізм полягає у допомозі один одному завжди, коли це можливо, і через цю допомогу ми починаємо усвідомлювати, що існує набагато більше речей, які нас об’єднують, ніж тих, що роз’єднують.
Дім – це місце, де ми вчимося та зростаємо, оточені турботою та добротою, і всі ви, присутні тут, починаючи від Вас, Ваше Ексцеленціє, зробили Апостольську Нунціатуру, та, властиво, Україну моїм рідним домом, і ось чому я хотів би виразити свою особисту подяку кожному з вас, хто зміг прийти сьогодні. Дякую».
Після довгих оплесків для гарної української мови монсеньйора Вечеслава Туміра відбувся святковий фуршет.
О. Павло Вишковський ОМІ
Джерело: www.catholic-media.org
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
