Роздуми над Словом Божим на четвер ІІ тижня Великого Посту

Те, чи людина дає вбогим милостиню, чи ні, є перевіркою віри в Бога. Хто насправді покладає надію в Бозі, той знає, що йому ніколи не забракне потрібного для життя. Така людина не боятиметься поділитися своїм добром із потребуючим.

Закон Мойсея і Пророки часто говорили про обов’язок підтримувати бідних. Бог дає деяким людям багатство для того, аби вони приходили з допомогою тим, хто має замало. Тому допомога вбогим була у Законі заповіддю, а якщо хтось її не дотримувався, той порушував завіт із Богом. Пророки часто таврували злочини багатих проти бідняків як гріх проти Бога.

У притчі з Євангелія від св. Луки Авраам розмовляє з багатієм, який за свого життя не дотримувався Мойсеєвого Закону і не слухав пророків. Авраам пояснює цьому нерозумному чоловікові, що час для доброго використання багатства минув, по смерті вже не можна давати милостиню. Хто не розуміє цього за життя, той дурний. Навіть якби хтось постав із мертвих, то нічого не пояснить дурневі, який не розуміє правил свого земного життя. Немудрі люди можуть злякатися духів із того світу, але жоден страх не зробить їхні серця чутливими до людських страждань і не навчить щедрості. Натомість слухання слова Божого може перемінити серце людини.