Роздуми над Словом Божим на середу ІІІ Великоднього тижня

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається тим, чим закінчується вчорашнє: про голод і спрагу. Але далі Ісус говорить про дві речі: бачити Христа і вірити в Нього. У нас є прислів’я: краще один раз побачити, аніж сто разів почути. Але тут навпаки: Ісус каже учням ще раз, для того, щоби вони увірували, і все це — незважаючи на той факт, що вони вже бачили. Не спрацювало прислів’я! — і бачили, та не повірили.

Харизматичний рух у Церкві та інших християнських спільнотах наголошує на особистому досвіді Бога, спілкуванні з Ним, баченні Його. «Дай нам бачити Твоє обличчя» — такою концентрованою фразою можна підсумувати молитовний багаж особистої молитви багатьох християн. Але, як читаємо в Євангелії, цього виявляється недостатньо. Треба іще вірити, а отже потрібні слова. Для цього Ісус навчає.

Євангеліє завершується, знову ж таки, комбінацією з «вірити» і «бачити»: «Воля Мого Отця є та, щоб кожний, хто бачить Сина й вірить у Нього, мав вічне життя, — і Я воскрешу його останнього дня». Пам’ятаємо, як апостолу Томі Невіруючому Ісус говорив, що блаженний той, хто увірував не бачачи. В цьому Євангелії Ісус уже застосовує іншу формулу: «хто бачить і вірить». Так ніби не можна до кінця вірити, не бачивши. 

Все, що дає Мені Отець, прийде до Мене; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть…

У нас є певна ілюзія, що ми приходимо до Бога, тобто ініціатива виходить від нас. Євангеліє дещо корегує наше уявлення: спочатку Отець має дати, а вже потім ми приходимо. Отже, ініціатива завжди виходить від Бога, а ми лиш відповідаємо на Його запрошення. Важливо, що з тих, хто вже таким чи інакшим способом прийшов до Христа, ніхто не буде відкинений Христом: «…і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть…» Ми можемо самі відступити від Бога, від Церкви, але хоч би що натворили — Господь завжди залишиться вірний, зажди буде на нашому боці, завжди прийме і не відкине. 

Джерело: CREDO