25 квітня 2010 року, в IV Великодню Неділю, відзначається XLVII Всесвітній День молитов за покликання на тему: "Свідоцтво народжує покликання".
Високоповажні Брати в Єпископстві і в Священстві
Дорогі брати і сестри!
Сорок сьомий Всесвітній день молитов за покликання, який відзначатиметься в IV Великодню Неділю - неділю "Доброго Пастиря" - 25 квітня 2010 року, дає мені можливість запропонувати для ваших роздумів тему, яка прекрасно поєднується з Роком Священства: Свідоцтво народжує покликання. Плідність наших зусиль в сприянні виявлення покликань в першу чергу, справді, залежить від безкорисливої дії Бога, але, як підтверджує пастирський досвід, цьому також сприяє якість і багатство особистого і громадського свідоцтва тих, хто вже відповів на заклик Господа в священичому служінні і в посвяченому Богові житті, оскільки їх свідоцтво може викликати в інших бажання з готовністю відповісти на заклик Христа. Таким чином, ця тема тісно пов'язана з життям і з місією священиків і посвячених осіб. Тому, мені б хотілося запросити всіх тих, кого Господь покликав працювати в Своєму винограднику, відновити свою вірну відповідь, особливо в цей Рік Священства, який я оголосив з нагоди 150-річчя смерті св Йоана Марії Віаннея, Арського Пастиря, незмінно актуального взірця пресвітера і настоятеля.
Ще в Старому Завіті пророки усвідомлювали, що вони покликані свідчити всім своїм життям те, про що вони сповіщали, готові прийняти навіть нерозуміння, відкинення, гоніння. Завдання, доручене їм Господом, захоплювало їх повністю, як "вогонь, що горить в серці", і який неможливо затримати (пор. Єр. 20,9), і тому вони були готові віддати Господу не лише свій голос, але всю свою істоту. В повноті часів вже Ісус, посланий Отцем (пор. Йн 5,36), свідчить через Свою місію любові Божої до всіх людей без винятку, приділяючи особливу увагу останнім, грішникам, знедоленим, бідним. Ісус є вищим Свідком Бога і Його палкого бажання врятувати всіх людей. На зорі нових часів Іван Хреститель, своїм життям, повністю посвяченим приготуванню шляху для Христа, свідчить, що в Сині Марії з Назарету звершується обітниця Божа. Коли Іван бачить Ісуса, що йде до річки Йордан, де він хрестив людей, то вказує на Нього своїм учням, як на "Агнця Божого, Який бере на Себе гріх світу" (Йн 1,29). Його свідоцтво настільки плідне, що двоє з його учнів, "почувши від нього ці слова, пішли за Ісусом" (Йн 1,37).
Покликання Петра, згідно євангелиста Іван, також відбувається через свідоцтво брата Андрія, який, зустрівши Вчителя і відповівши на Його заклик залишитися з Ним, відчув необхідність негайно поділитися тим, що він відкрив в своєму "перебуванні" з Господом: "Ми знайшли Месію, - що означає: Христос; - і привів його до Ісуса" (Йн 1,41-42). Так само відбувається з Натанаїлом, завдяки свідоцтву іншого учня, Филипа, який з радістю повідомляє його про своє величезне відкриття: "Ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей в законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарету" (Йн 1,45). Вільна і безкорислива ініціатива Бога зустрічається і волає до людської відповідальності тих, хто прийняв Його заклик стати, через своє свідоцтво, знаряддями божественного заклику. Це відбувається і сьогодні в Церкві: Господь користується свідоцтвом вірних своїй місії священиків, щоб породити нові покликання до священства і до чернецтва, на служіння Народу Божому. Тому я хочу нагадати про три аспекти життя пресвітера, які здаються мені важливими для дієвого свідоцтва священиків.
Головним елементом в будь-якому покликанні до священства і чернецтва є дружба з Христом. Ісус жив в постійному єднанні з Отцем, і саме це викликало в учнях бажання жити так само, навчаючись в Нього безперервному спілкуванню і діалогу з Богом. Якщо священик є "чоловіком Божим", який належить Богу, і який допомагає людям запізнати Його і любити Його, то він неодмінно повинен підтримувати глибокий зв'язок з Ним, перебувати в Його любові, залишаючи місце протягом кожного дня слуханню Його Слова. Молитва є першим свідоцтвом, яке породжує покликання. Як апостол Андрій, який розповідає своєму братові, що він зустрів Вчителя, так само той, хто бажає бути учнем і свідком Христа, повинен "побачити" Його особисто, взнати Його, і полюбити Його, і перебувати з Ним.
Ще одним аспектом освячення в священстві і чернецтві є повна віддача себе Богові. Апостол Іван пише: "Любов пізнали ми в тому, що Він поклав за нас душу Свою: і ми повинні віддати душі свої за братів" (1 Йн 3,16). Цими словами він закликає учнів слідувати логіці Самого Ісуса, Який все своє життя виконував волю Отця, аж до вищого дару Себе на хресті. Тут виявляється милість Божа у всій своїй повноті; милосердна любов, що перемогла темряву зла, гріха і смерті. Образ Ісуса, Який під час Тайної Вечері піднімається з-за столу, складає Свій одяг, бере рушник, оперізується ним і схиляється, щоб омити ноги апостолам, виражає сенс того служіння і дару, який Він проявляв впродовж всього Свого земного життя в послусі волі Отця (пор. Йн 13,3-15). Слідуючи за Ісусом, кожен, хто покликаний до життя в особливій посвяті, повинен прагнути свідчити про повну самовіддачу Богу. Звідси походить здатність віддавати себе тим, кого Провидіння ввірило йому в пастирську опіку, з повною, постійною і відданою посвятою їм, і з радістю, що вони можуть супроводжувати стількох братів і сестер, допомагаючи їм відкритися до зустрічі з Христом, щоб Слово Його стало світильником їх стопам. Історія кожного покликання майже завжди переплітається із свідоцтвом якогось священика, що з радістю посвячує своє життя братам заради Царства Небесного. Це відбувається тому, що близькість і слово священика здатні викликати питання і привести до ухвалення рішень, у тому числі і остаточних (пор. Giovanni Paolo 11, Esort. ар. post-sinod. Pastores dabo vobis, 39).
Нарешті, третій аспект, який не може не характеризувати священика і посвячених осіб, - це життя в спілкуванні. Як ознаку тих, хто бажає бути Його учнем, Ісус вказав на глибоке спілкування в любові: "По тому впізнають всі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою" (Йн 13,35). Особливо священик має бути людиною товариською, відкритою до всіх, здатною зібрати в одно всю паству, яку ввірив йому в доброті Своїй Господь, допомагаючи їй долати розбрати, усувати розбіжності, врегульовувати конфлікти і нерозуміння, прощати образи. У липні 2005 року, зустрівшись з кліром Аости, я сказав, що якщо молодь бачитиме священиків відособленими і похмурими, то це навряд чи додасть їм мужності наслідувати їх приклад. Вони сумніватимуться, якщо задумаються, яке майбутнє чекає їх як священика. Замість цього важливо підтримувати спілкування з ними не лише в Церкві, показати їм красу буття священиком. Тоді юнак скаже: "таке майбутнє мені подобається, так можна жити" (Insegnamenti I, [2005], 354). Другий Ватиканський Собор, посилаючись на свідоцтво, яке породжує покликання, підкреслює приклад любові і братньої співпраці, який повинні показувати священики (пор. Декрет Optatam totius, 2).
Із задоволенням хочу нагадати про те, що писав мій високоповажний Попередник Іван Павло II: "Саме життя пресвітерів, їх безумовна відданість стаду Божому, їх свідоцтво служіння Господу і Його Церкві - свідоцтво, відмічене вибором хреста, прийнятого в надії і пасхальній радості, - братня злагода між ними і їх завзяття в справі євангелізації світу є першим і найбільш переконливим чинником розквіту і збільшення числа покликань" (Pastores dabo vobis, 41). Можна сказати, що покликання до священства народжуються із спілкування зі священиками, ніби отримуючи цінну спадщину, яка передається словом, життям і самим життям.
Те ж саме стосується посвяченого Богові життя. Саме існування ченців і черниць говорить про любов до Христа, коли вони йдуть за Ним в повній вірності Євангелії і з радістю приймають євангельські критерії думки і поведінки. Вони стають "предметом суперечок" для світу, логіка якого часто надихається матеріалізмом, егоїзмом і індивідуалізмом. Їх відданість і сила їхнього свідоцтва, оскільки вони дозволили Господу заволодіти собою, повністю віддавшись Йому, продовжують викликати в душах багатьох молодих людей бажання назавжди слідувати за Христом, відповідаючи Йому щедро і безповоротно. Наслідувати Христа в цнотливості, бідності і послусі і ототожнюватися з Ним: ось ідеал посвяченого Богові життя, свідоцтво абсолютної першості Бога в житті і в історії людей.
Кожен священик, кожен посвячений чоловік і кожна посвячена жінка, вірні своєму покликанню, передають радість служіння Христу і закликають всіх християн відповісти на загальний заклик до святості. Тому, щоб сприяти появі особливих покликань до священичого служіння і до посвяченого Богові життя, для того, щоб зробити сильнішим і яскравішим повідомлення, направлене на зріст покликань, необхідний приклад тих, хто вже сказав своє "так" Богові і задуму життя, який Він має для кожного. Особисте свідоцтво, засноване на конкретних життєвих рішеннях, додасть молодим мужність прийняти важливі рішення стосовно їх майбутнього. Щоб допомогти їм, необхідне те мистецтво спілкування і діалогу, яке здатне прояснити і підтримати їх, перш за все за допомогою прикладу власного життя, що проживається як покликання. Так робив св. Арський Пастир, який, будучи завжди в тісному контакті зі своїми парафіянами, "навчав їх, перш за все, свідоцтвом свого життя. Саме на його прикладі вірні вчилися молитися" (Послання з нагоди оголошення Року Священства, 16 червня 2009 року).
Нехай цей Всесвітній день молитов за покликання дасть цінну можливість багатьом молодим подумати про власне покликання, приєднуючись до вас з простотою, довірою і повною схильністю. Діва Марія, Мати Церкви, нехай оберігає усяке мале зерно покликання в серці тих, кого Господь кличе слідувати за Ним ближче ніж інших; нехай вчинить Вона так, щоб це сім'я виросло в пишне дерево, повне плодів на благо Церкви і всього людства. Про це я благаю, викладаючи всім Апостольське Благословення.
Ватикан, 13 листопада 2009
|
