Роздуми над Словом Божим
Може здатися, що очищення прокаженого належить до «рядових», якщо так можна висловитися, чудес Ісуса. «Рядових», бо історія оздоровлення описана св. Лукою дуже стисло. Багато інших чудес Ісуса запам’ятовуються завдяки деталям чи то словам Спасителя (тут же діалог між хворим та Ісусом зведено до мінімуму), чи якимось особливим діям Господа, як от накладання болота на очі незрячого. А тут — Ісус не чинить ніяких додаткових жестів, тільки на мить торкається прокаженого.
Але перше враження хибне. За скромною оповідною шатою криється глибоке свідчення про Ісуса, про те, ким Він є і що прагне нам дати. Розгляньмо тут лише одну, але знаменну деталь. Після зцілення прокаженого Ісус наказує йому йти показатися священикові та принести дар за очищення, як цього вимагає Закон Мойсея. Нагадаємо, що в Торі на священиків покладається обов’язок стверджувати, чи хвора людина на проказу. При підозрі на цю страшну й невиліковну хворобу вердикт священика був невблаганний: заражений мав покинути суспільство, оселитися на відлюдді, з подібними до себе вигнанцями. Це було жорстоко, але необхідно на той час, коли проказу не вміли лікувати. Якщо ж потім виявилося, що симптоми не прогресують і це була не проказа, а якась інша, не грізна для оточуючих шкірна хвороба, знову ж таки священик мав офіційно ствердити цей факт. Лише після цього людина мала право вернутися до нормального життя.
Ісус, посилаючи зціленого до священика, робить це з турботи про цю людину. Хвороба не лише жахливо спотворила її тіло, а й відняла найдорожче — відтяла від близьких, сім’ї, друзів, зробила кимсь, кого сахаються перехожі. Ісус повертає цьому чоловікові втрачену гідність. Перед зціленням Він доторкнувся до нього. Такий звичайний між людьми жест… Але може бути, що вже роки минули відтоді, як хтось із «нормальних», здорових людей стискав його руку. Ісус ламає бар’єр відчуження, ніби говорить цим жестом: «Ти для мене такий самий друг і брат, як і всі інші». Й не забуває нагадати йому на прощання, посилаючи до священика, що його місце відтепер знову в суспільстві, що він перестав бути парією.
Поряд із нами немає прокажених, і старозавітні закони, що їх стосувалися, вже не актуальні. Та згадаймо, що у Святому Письмі проказа виступає часто як символ гріха. А тоді ця історія набирає інших барв і стає актуальною і для людей нашої епохи. Хай би там як була спотворена душа людини, хай би її сахалися близькі, а друзі відверталися при зустрічі, — завжди є вихід. Дотик Ісуса, Його благодать може все змінити, може повернути єдність не лише з Богом, але і втрачені узи людських стосунків. Треба лише правильно почати. Як почав той прокажений — припасти до ніг Ісуса і благати: «Господи, якщо хочеш, можеш мене зробити чистим».
|
