Роздуми над Словом Божим на XXIII звичайну неділю, рік Б

І привели до Нього глухого й німого, і просили Його, щоби поклав на нього руку. 

Люди, маючи проблеми — фізичні чи психологічні вади,  — схильні звинувачувати інших, утверджуватися в позиції жертви, а отже — закриватися в собі, у своїх комплексах і проблемах, фокусуватися в одній точці: точці образи, болю.

Колись, на власному весіллі, я почув побажання (можливо, тост), яке складалося лише з двох слів: «Бажаю говорити і слухати». З кожним роком подружнього життя розумію, наскільки це непросто, але й кардинально важливо вміти за будь-яких обставин говорити і слухати. Не тільки говорити і не тільки просто слухати — цього замало;, потрібен повний комплект — говорити і слухати.

Якщо повернутися до схибленої людини, яка, ймовірно, часто-густо перебуває у позиції жертви, замкненої на собі, на своїй проблемі, сфокусованій на своїй образі, — то така людина не здатна ані говорити, ані слухати. Цим самим замикає себе в добровільну в’язницю.

А тепер уявімо процес зцілення. Маємо людину, яка була відгороджена від усього світу, від людей та спілкування, в образі, болю, в розумінні себе жертвою. Домалюємо чіпси, тістечка і тупий фільм — атрибути депресії сучасної людини… І тут заходить мужик, якого ми бачимо вперше, засовує свої пальці у вуха (я би збентежився, якби навіть рідна людина таке собі дозволила), а потім… просто плює у напіврозтулений від німого здивування чи то обурення рот. Па-бам! Хочеться додати: не пробуйте повторити трюк за Професіоналом, виводячи з депресії близьку людину, або навіть себе. А серйозно, таке міг дозволити собі і цим зцілити — а не зруйнувати — лише Той, хто любить досконало. В нашому житті можуть траплятися випадки, коли Бог дозволяє, щоби сталося отаке приниження. Хтозна, може, наступної миті вже почуємо: «Еффата: відкрийся, розквітни» — і буде так.

Джерело: CREDO