Відповідно до «етикету» сумлінного парафіянина (розробленого італійською парафією Св. Івана Хрестителя), «справжній католик» ходить до церкви із відчуттям духовної радості, оскільки йому відомо, що він стоїть перед Тим, Хто обіцяв утішити усіх, хто страждає: «Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28).
Навіть якщо парафіянин зайшов до храму «випадково», то він молиться як справжній учасник, а не як простий спостерігач. Варто завжди пам’ятати, що літургійна відправа не є часом для приватної молитви, але для спільної участі у молитві Церкви.
Пожертва, яку даємо під час Служби Божої, має бути дійсно участю кожного у загальній справі, відповідно до власних можливостей, а не для того, щоб просто заспокоїти свою совість, що вкинув щось, чи просто позбутися зайвих копійок у кишені. Фінансово підтримувати Церкву є обов’язком кожного християнина.
На вході до храму сумлінний парафіянин робить знак хреста (якщо є така змога, то замочує пальці у свячену воду), на згадку про хрещення. У середині храму зі знайомими слід привітатися лише кількома словами. Якщо є потреба поговорити, то слід робити це так, щоб не заважати іншим вірним.
Участь у Літургії треба брати і тілом, і розумом. Під час відправи вірні виконують різні дії: стоять (знак Воскреслого Христа), сидять (позиція для слухання), клякають (знак поклоніння, адорації), кланяються (знак поваги). А що більше, вірний, котрий дотримується «бонтону» (правил доброго тону), що є поєднанням традиції і здорового глузду, завжди намагається зайти до храму ще до початку відправи. Якщо приходимо перед початком, то час перед спільною молитвою треба провести у внутрішньому приготуванні до Служби Божої, а не в розмовах зі знайомими. Цей час треба використати для того, щоб у тишині прийняти Божу благодать.
Церква не є місцем, де викликають зацікавлення до своєї персони чи демонструють власну фізичну привабливість. Церква – не модний подіум. Навіть якщо надворі спека, уникайте одягу, який пасував би для прогулянки на пляжі. Це – справа виховання поведінки у святих місцях та у спільноті. Коли сидите, намагайтесь залишатись у зібраній позиції і не закидати ногу на ногу. Не слід спостерігати і досліджувати, що роблять інші. Це допомагає уникнути осудження, а поза тим така поведінка ще й допомагає вірним зосередитись на відправі та уважно стежити за її перебігом.
«Справжній католик» бере участь у діяльності парафіяльної спільноти. Він також докладається до віднови і реставрації парафіяльних споруд, щоб зберегти те, що йому залишили попередники.
Кожному, хто вже прийняв Причастя, треба одразу відійти вбік, щоб інші теж змогли приступити до священика і запричащатися. Після Причастя слід подякувати Господу в молитві. До завершення відправи з храму не можна виходити (за винятком нагальних потреб).
Християнський обов’язок не обмежується лише храмом, позаяк вірні продовжують виконувати його в родині, на роботі, в школі, в щоденному житті, чим дають свідчення своєї віри.
«Католицький Оглядач» за матеріалами Vatican Insider
|
