Роздуми над Словом Божим на середу VI звичайного тижня, рік ІІ
Святий Яків каже: «Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву» (Як 1, 19). Вочевидь не йдеться про слухання пліток чи різноманітних потоків новин. Важливим є слухання Слова Божого: «Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі» (Як 1, 21).
Стриманість у мовленні є напевно важкою чеснотою: «Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, — лиш обманює своє серце, побожність того марна» (Як 1, 26). Балаклива, невтихомирена побожність якимось чином є неістинною, вона не пов’язана з Живим Богом.
Лагідність, панування над своєю гнівливістю також дуже складна, але вона обов’язкова, бо: «Гнів людини не чинить справедливості Божої» (Як 1, 20). Людський гнів часто несправедливий, необ’єктивний, він ранить іншу людину.
Святий Яків міцно наголошує у своєму Посланні на необхідності реалізувати Христове Євангеліє на практиці: «Хто пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм» (Як 1, 25).
Святий Марко згадує Ісуса, який терпляче й поступово відкривав очі незрячому з Вифсаїди: «Тоді знову поклав Він йому на очі руки, і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе, і здалека, і чітко» (Мк 8, 25).
|
