Роздуми над Словом Божим на четвер XVIII Звичайного тижня, рік ІІ

Можна справді здивуватися, як це Господь ризикує, довіряючи свою Церкву такому типу, як Апостол Петро. Зрештою, вся історія спасіння — це один суцільний ризик Бога. Як можна було довіряти такій літній людині, як Авраам, та ще й тому, хто готовий був віддати Сару фараонові, аби лиш його не чіпали? А Яків — як можна було повірити комусь, хто обманув свого батька і брата за намовою своєї матері … А як можна було доручити місію визволителя чоловікові, який навіть двох слів не міг стулити докупи, бо був заїкою (це про Мойсея)?

І так ми добралися до Петра… Як можна було доручити Церкву Господню чоловікові імпульсивному, неврівноваженому, зухвалому і водночас боягузливому? Одного вечора він божиться, що піде за Господом і в вогонь, і в воду, а іншого відрікається від Ісуса, навіть не перед солдатом — перед служницею (згідно з римським правом, служниця та взагалі жінка не могла свідчити на суді)! Як такого можна було назвати скелею?

Можна, якщо такий хтось довіряє своє життя Богу, всі свої слабкості віддає в руки Бога. Не сам Петро, а його віра в божественість Ісуса, яку він визнав, є СКЕЛЕЮ, — зауважує св. Йоан Золотоуст.

Чи віриш, що Ісус — Господь, і що Він всесильний, «достатньо всесильний», щоб оберігати твоє життя? Якщо так, то на цьому можна вже зводити будь-яку життєву будівлю.