Роздуми над Словом Божим на вівторок ІІ тижня Великого Посту

Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять.

Так робити? Чи не робити? І чого не робити? А головне як можна повторити те, що не зроблено? Адже Ісус говорить, що вони тільки накладали тягарі, а самі й пальцем поворухнути не хотіли. Хоча все ж так вони щось робили:

…поширюють свої філактери й побільшують свої китиці…

Тобто діяльність, яка не спрямована на ближнього, а на те, щоб підвищити свій престиж. Ісус навіть гостріше сказав:

Усі свої  діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди.

А з грецької дослівно це перекладається так: «всі діла роблять, аби стати видимими перед людьми». Така маленька деталь може підказати, як вони дивилися на себе. Коли людина має занижену самооцінку або внутрішню пустку, то намагається компенсувати зовнішнім. Або, наприклад, починає спрямовувати свою діяльність на те, щоб завжди бути центрі уваги. Цей феномен не раз можна спостерігати в сучасному світі серед кінозірок або так званих «публічних осіб». Нерідко навіть плітки створюються спеціально. Головне — не зникнути з поля зору інших.

Хоча законовчителі мали великий статус перед людьми і, як показує Ісус, вони над цим постійно працювали, аби не втратити поваги в людей, — та це не змогло змінити внутрішньої постави їхнього серця. Всі вчинки були спрямовані на особисте «его». А тепер уяви, будь-ласка, що вони відчули, коли з’явився новий Учитель. Який був іншим. Він зовсім не дбав про свій імідж — Його не раз бачили в «сумнівному товаристві». І популярність цього Равві тільки зростала день у день. Із цим потрібно було щось зробити! В Матея 22 описано, як вони влаштували «іспит» Ісусові. Хотіли впіймати на слові. Адже вони були фахівцями в цій галузі!

Ось так Боже Слово стало інструментом звинувачення. Словом можна як заохотити, так і вбити. Адже вирок Ісусові теж винесли саме словом: «Розіпни Його»… Словом я можу комусь підняти самооцінку або принизити. Вивчаючи Слово Боже й роздумуючи над ним, я можу й не помітити, як із слухача перетворююсь на Вчителя. Який знає тепер, як жити. Наприклад, читаючи уривок, я можу в ньому знайти кого завгодно — тільки не себе. Й тоді це Слово не приносить користі, бо моє серце замкнене. Так само як були закриті серця фарисеїв, які вважали себе «обраними» і «знавцями». А от коли зустрілися зі Словом втіленим (тобто Ісусом), то не впізнали Його.

Це не означає , що я вже не можу ділитися натхненням, яке народилось під час роздумів над Божим Словом. Або якщо я бачу, що хтось помиляється, то не маю права сказати про це своєму ближньому. Але важливо запитати себе спочатку: «для чого?» Це слово відбудує чи зруйнує мого ближнього? А головне, чи я живу і дію згідно з цим Словом. Чи я тільки навчаю інших, «як їм потрібно жити». Чи не намагаюсь я створити собі авторитет серед людей і бути помітним? Бо в очах Бога я і так зажди видимий… Адже коли я був у лоні матері — Божі очі вже бачили мене:

Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко (Пс 139, 15).

Зараз триває період Великого Посту, часу постанов і відречень.  І на початку ми всі повні ентузіазму. А от чи до кінця посту витриваємо — час покаже. Важливо, може, зараз ще й переглянути список цих постанов. На що вони спрямовані. Може, достатньо зосередитися на тих, які невидимі для людського ока, але спрямують моє серце до Бога. Наприклад, читати щодня Святе Письмо 15-20 хвилин.

Джерело: CREDO