Роздуми до Слова Божого на четвер ХХ звичайного тижня, рік ІІ

«Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?» — питається Цар одного з запрошених на весілля, який увійшов, не маючого відповідного одягу. Учасники весілля Сина то християни, які прийняли Його як Месію. Замало, однак, сказати «так» (пор. Мт 21, 28-30), бо не той, хто говорить «Господи, Господи», увійде до Царства, а хто виконує Божу волю (пор. Мт 7, 21). Серед нас (зрештою, як і в нас усередині) окрім пшениці завжди є кукіль. Те, що було сказане про злих слуг, стосується також і нас.

Це біблійне оповідання не є вікном у минуле, крізь яке можна було би побачити, що відбувалося колись. Воно радше як дзеркало, яке дає змогу побачити, що діється тепер у серці того, хто це оповідання читає або слухає. Читаючи або слухаючи цей уривок Євангелія, ми не боронимося, бо нам на початку видається, ніби це нас не зачіпає, але в кінці розуміємо, що мова саме про нас. Таке оповідання є власне тим дзеркалом, що дозволяє побачите те, чого в інший спосіб ми би не побачили: наше істинне обличчя (пор. Як 1, 23-25). Побачити себе таким, яким нас бачить Господь.