Роздуми над Словом Божим на суботу IV тижня Великого Посту

Людей без віри не буває. Людина має в щось вірити, бо всі свої переконання, всі життєві принципи, свої вибори, які вона здійснили за своє життя – пояснити чи довести логічно вона неспроможна. Отже часто можна почути: «Вірю, що так буде краще…» Але до своєї віри людина має ставитися дуже відповідально, бо, повіривши неправді, можна дати поганий напрямок цілому своєму життю. Особливо якщо справа стосується Божих речей. «Ось кладу перед вами благословення і прокляття, життя і смерть», – сказав Господь синам Ізраїля на горі Синай, даючи їм Закон і укладаючи з ними союз Старого Завіту (пор. Второзаконня).

Подібним важливим моментом в історії людства був прихід на землю Ісуса Христа. І сьогодні Йоан Євангеліст показує нам драматичну боротьбу, що відбувається в кожній людині, яка зустріла Ісуса і почула Його слово. Одні Йому вірять, інші ні. Одні кажуть, що Він пророк, інші більше: що Він Месія, ще інші – що Він із Галілеї (тобто з Назарета, де жив лише останнім часом…), а отже, не може бути Месією. Зворушує розповідь тих, хто мали схопити Його, а цього не зробили: видно, вони хотіли особисто вибрати, у що їм вірити: «Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік…» – ті, що мали схопити Його, були захоплені Його словом.

Також оригінальною постаттю є Никодим. Вперше ми читаємо, як він приходить до Ісуса, в третьому розділі. Приходить уночі, ніби з темряви до світла, щоби розмовляти з Ісусом. Йоан не описує, як закінчилася та розмова і яким відійшов від Господа Никодим; він ніби знову розчиняється в темряві. Вдруге з’являється тут, ніби захищає Ісуса, але якось непереконливо, не до кінця. І втретє він з’явиться після смерті Ісуса, щоб попросити у Пилата Його тіло – відкрито, за дня, без остраху. Світло в ньому перемогло, й Никодим допоможе поховати Його, але не як когось, хто програв, а як зерно, що оживе і принесе свій плід.

Найбільша драма відбувається з фарисеями – повіривши у свою безпомилковість, вони сліпо і вперто ідуть у зворотному напрямку. Засуджуючи всіх, хто не поділяє їхню думку, кажуть: «Та проклятий народ, що не знає Закону!»; самі ж закон порушують: «Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить?» Ось і виходить у підсумку, що ті, хто чекав на Месію більше за всіх – із Ним розминулися. Більше того, саме вони призведуть до Його смерті.

Ми також зустрічаємося з Ісусом, слухаємо Його слів. Як є з нами, чи даємо Йому віру? З Його словом завжди є так: воно має бути або почуте, або вбите.