Роздуми над Словом Божим на суботу XXIV звичайного тижня, рік І

Є вчинки, які ми виконуємо автоматично. Бо це необхідність. Наприклад, чистимо зуби, їмо, читаємо новини, переглядаємо інтернет, відповідаємо на електронну пошту тощо. В цей момент можемо робити декілька справ одночасно. Недавно я впіймала себе на думці, що в спілкуванні з друзями теж так поводжуся. Вона або він ділиться «сокровенним із серця», а я можу щось собі подумки планувати. Отак я зрозуміла, що перестала цінувати дар присутності іншої людини поруч.

І якщо придивитись, як ми часами поводимося з Богом і Його Словом, то побачимо щось подібне. Ми приходимо на Євхаристію. Читаємо Боже Слово (дехто навіть щодня). Намагаємося виконувати Божі заповіді. Це все добре. Це практики, які допомагають. А от чи є в нашому серці прагнення почути й дізнатися, «чого би хотів Бог?» Що Він хоче сказати (перестати придумувати пояснення замість Нього). Чи я читаю Боже Слово як останні новини з Біблії — чи насправді хочу в цю мить побути з Особою, яка має серце і прагнення…

До тих пір, поки я не замовкну (перестану теревенити й розповідати, які в мене зараз проблеми) та залишуся в тиші й справді зацікавлюся Богом як Особою, то нічого не зміниться. Навіть якщо Боже Слово і потрапить у моє серце. Ось тільки питання: на що воно схоже? На дорогу, де вже чекають мандрівники й птахи? Чи, може, воно давно вже закам’яніло. А може, заклопотане весь час, і я не маю навіть п’яти хвилин, щоб побути в присутності Бога. Просто так. А може, в тобі саме та добра рілля, яка хоче Його не тільки послухати — а ще й почути?

Джерело: CREDO