Роздуми над Словом Божим на п’ятницю VI Великоднього тижня

У Коринті «уночі Господь сказав до Павла у видінні: Не бійся, говори лиш, не мовчи, бо Я з тобою, і ніхто не нападе на тебе, щоб тобі завдати лиха, бо Я маю багато людей у цім місті» (Діян 18, 9‑10). Павлові важко не боятися. Погляньмо на його досвід: «Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять разів по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зі мною розбивався, день і ніч перебував я у безодні» (2 Кор 11, 23‑25). Після півторарічної праці в Коринті, однак, він постає перед проконсулом Ахаї, звинувачений юдеями: «Цей проти Закону намовляє людей шанувати Бога» (Діян 18, 13). Для римських властей немає сенсу займатися такими справами: «Коли ведуться суперечки про слова й імена та про Закон ваш, — самі глядіть. Не хочу бути я суддею у цих справах» (Діян 18, 15).

Ісус порівнює свою смерть і воскресіння з болючим процесом пологів: «Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко — з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема!» (Йн 16, 21). Страшна смерть на хресті — це немовби пологові болі, а воскресіння — це радісний прихід дитини у світ